Буває, зла, думаю, що вже дно – і знову стукають з дна,
тоді хочу від тебе, з дому втекти хоч кудись.
Відколи я стала мамою, то щодня
святкую ту хвилину доби, коли ти народився.
Вікторія Черняхівська
Коли я кричу на свою дитину, і так, инколи я кричу на свою дитину, то мимоволі замиловуюсь її спокоєм. Ту частину мене, яка волає, розриває від заздрощів до цього спокою, до інструмента все ще доступного цій дитині – розглядати мою емоцію, а тоді просто заснути після отриманого стресу, і прокинутись щасливішим. Знаю, що ця розкіш доступна навіть деяким дорослим, це настільки ж прекрасно для організму наскільки й дошкульно для стресора, що залишився зі своїми драмами сам на сам. Ми кричимо, коли самі потребуємо опіки і не знаходимо як спілкуватися з дитиною.
Емоційна грамотність та афективна відповідальність
Заснути, наче нічого не сталось. Воно, звісно, сталось, і швидше за все увірветься в життя цієї дитини, як торнадо, десь у підлітковому віці, 30 чи 35. Для понівеченого життям дорослого це може бути дійсно небачена розкіш – просто змогти заснути, коли ти в стресі. Так само як і просто сказати: мені неприємно, сумно, боляче і образливо, я втомився від твого крику, і взагалі, я хочу цукерку. Добре те, що я змогла навчити дитину таких речей, зле, що мене їх не навчили. І все ж, тепер я безконечно вчуся від своєї дитини і отримую сторицею те, чого навчила її сама, і тоді вже тану від вдячности.
Неможливість втекти від власної дитини, вимкнути її дитинність і перестати бути небайдужою до неї навчили мене більше, ніж всі стосунки разом узяті. Дитина стала першим стосунком, від якого я не змогла втекти, над яким вирішила працювати. Раніше мені здавалося, що коли мені щось не так, це мої особисті проблеми. Але стосунок передбачає спільність проблеми.
У латиносів існує поняття “афективної відповідальности”: комунікація/стосунок з иншим передбачає спільну відповідальність, а не “твої проблеми”, як то прийнято у нас. Звісно, у випадку з дитиною говорити про спільну відповідальність не до кінця доцільно, однак чудово, коли такі сенси закладаються змалку: не можна, приміром, сказати якусь гидоту і просто собі піти, стан иншого після цього – має значення. Пояснення, якими ми супроводжуємо власні емоції та слабкі рішення, творять дива. Ми не впливаємо на те, що відчуваємо, але впливаємо на спосіб вираження та те, що з цього винесуть инші.
Злість відчуває будь-яка людина, коли її потреби не задовільняються, плани руйнуються, а межі порушуються
Наталя Біда, Антоніна Оксанич, Олександра Сидорченко “Спілкування з дитиною”
Перша допомога
Основна проблема полягає в тому, що на все це (виховання, спілкування, проговорювання, контейнерування емоцій) потрібен ресурс, якого часом просто нема де взяти. Як спілкуватися з дитиною, коли ти сам на межі? Це загрожує зокрема фізичним насильством та ігноруванням/ізоляцією. З першого дитина черпає недовіру, можливі проблеми зі здоров’ям, різні залежності та модель, у якій побої є неодмінною частиною життя (майбутній партнер, діти, нездатність до самозахисту тощо). З ігнорування та ізоляції дитина черпає такі висновки: якщо я буду собою, казатиму, що думаю, проявлятиму емоції, я ризикую залишитись сам. З цим відчуттям ізольованости потім надзвичайно складно жити.
Якщо мама зашивається з роботою та побутовими справами і не має додаткових рук допомоги, дійти до відчаю і зірватися на дитину чи вигоріти дуже легко. Але є маленькі інструменти. Залежно від ситуації можна використати таке:
- музика
- спільні танці та співи
- спільні малювання, розмальовування
- масаж чи зачіска одне одному
- перегляди спільних фото чи відео (люди схильні документувати радше позитивні моменти)
- терапевтичні ігри з дитиною
- дихальні вправи (Світлана Ройз адаптувала для українців дихальні картки, це чудовий інструмент, який допоможе заспокоїтись і батькам, і дитині, та подарує дитині додаткову опору; картки це лише приклад, чудові новини в тому, що для цього можна використати будь-який предмет чи власну руку)
- ввімкнути дитині мультики і піти читати якусь із книжок, поданих нижче (наприклад, оту з великою кількістю картинок – “Спілкування з дитиною”, де можна одразу зорієнтуватися і прогорнути до потрібної сторінки(і/або погортайте картинки на “НеБийДитину“)
- психолог Марія Малихіна радить також такий інструмент як час для обіймів: коли нема ресурсу/часу на маля, встановити будильник кілька разів на день, і в моменти, коли він дзвонить, відкладати все і йти обіймати дитину.
Наша з сином розмова після мого нервового зриву, після того, як усі виплакались:
– Мам, що ти робиш?
– Читаю книжку про те, як краще з тобою спілкуватися.
– Я такий радий, що в тебе є така книжка!
Література, що допоможе навчитися спілкуватися з дитиною
Більшість книг про батьківство говорять радше про те, як НЕ треба, аніж про те, як власне ТРЕБА. Але звідки ж взяти здорові моделі, якщо у твоєму житті їх не було? Ось підбірка книг, яка подає здорові моделі, – залишається лише читати та вчитися практикувати їх до рівня звички.
- Наталя Біда, Антоніна Оксанич, Олександра Сидорченко – Спілкування з дитиною в малюнках
- Наталя Біда, Антоніна Оксанич, Олександра Сидорченко – Розумію тебе
- Алла Слотвінська – Бавимося разом, або як упоратися з дитячим непослухом
- Тіна Брайсон, Деніел Сіґел – Досить істерик! Комплексний підхід до гармонійного виховання дитини
- Джон Ґоттман, Джоан Деклер – Емоційний інтелект у дитини
- Адель Фабер, Елейн Мазлиш – Як говорити, щоб діти нас слухали, Як слухати, щоб діти з нами говорили
- Джеральд Ньюмарк – Як виховати емоційно здорових дітей?
