Довіра наших дітей до нас має немалу ціну: наші увага, повага, стриманість, терпіння і безконечна праця над собою і стосунками, – ось вам вся книга в одному реченні, а заодно й болюча правда. Якоїсь ефемерної абсолютної любови ніяк не досить, аби залишатися дитячим притулком на життя, лише праця, лише хардкор.
Книга бере собі за мету повернути ‘дисципліні’ її первинний сенс – навчання – напротивагу сенсу набутому – покаранню. Покарання – це поливання квіточки бензиною, навчання – водою. Навчання, причому з обох сторін, – це не піддатися імпульсу, а налагодити контакт, задати правильні запитання собі й дитині і перенаправити дитину у правильне русло. Що створює драму й напругу в стосунках – це імпульсивне реагування, що задіює так званий підвал мозку. Що будує та зміцнює стосунки – це сприйняття, що зусиллям волі задіює так зване горище мозку. Ці дві частини мозку не можуть працювати водночас, отже, коли замість розбити тарілку у пориві злости ми обіймаємо і задаємо запитання, починає працювати ‘горище’, і гнів вщухає. Імпульсивні реакції затягують нас у трясовину нерозуміння та відчуження, тоді як прийняття будує стосунки на перспективу, дає дитині правильну модель поведінки і зменшує наші зусилля та проблеми у майбутньому.
Дисципліна означає вчити, а не карати. Ляпаси, гра в мовчанку, крики, погрози, замикання дітей в иншій кімнаті – все це форми насильства, що згубно впливають на психіку дитини. Єдине, що можна спробувати, це так званий тайм-аут (місце й час для дитини посидіти й подумати), та й те, якщо правильно й доцільно ним користуватися. На противагу можна спробувати так званий тайм-ін, коли дитина й дорослий разом сидять і приходять до тями у затишному куточку. Більше про тайм-ін і тайм-аут тут.
Маючи справу з дитиною, варто завжди пам’ятати, що наш рівень розвитку та досвід їй недоступні. Більше того, префронтальна кора головного мозку формується аж до 25 років. Чим більше вона розвинута, тим менше ми максималістичні, імпульсивні, ризикові, налаштовані на пригоди і тощо, і тощо. Тому те, що здається нам дрібницею, для дитини може бути справжньою драмою, а те, що нам здається маніпуляцією, до 5-7 може бути примітивним намаганням отримати бажане, ґрунтованим на невеликому досвіді, в чому нічого власне кепського нема.
Дитячий мозок змінний, змінюваний та складний. Друге з них означає, що він наче пластилін, і ми можемо моделювати досвіди, досягаючи бажаних змін у мозку. Така властивість мозку називається нейропластичністю.
Замість вибухати, кричати, тупати ногами та карати, ми хочемо і нам вигідно встановити зв’язок. Для цього потрібно:
• вимкнути поганий саундтрек (моя улюблена склянка! вона навмисно її розбила! вона ніколи не слухається!); поставте натомість Збіґнєва Прайснера чи Еріка Саті, і дихайте ?
• спитати ЧОМУ, перш ніж спитати будь-що инше (чому ти взяла мою склянку?)
• подумати про ЯК розвинути ситуацію, аби вона навчила і закріпила в мозку дітлаха правильну модель чи навик.
Наприклад, один з варіантів – запропонувати дитині вийти і зайти ше раз зробити те саме, але з невеликими корективами, приміром, не вимагати щось, а попросити.
Инші інструменти:
• менше слів. коли дитина фрустрована, вона нас банально не чує
• прийміть емоції. всі її емоції мають право на існування, і вона лише вчиться ними управляти
• описуйте, не проповідуйте. замість повчань спробуйте просто описати те, що відбувається, це має заспокійливий ефект (ти засмутилась, бо розбила мою склянку)
• переформулюйте ‘ні’ в ‘так’ з умовою (так, звісно, ми подивимось ще один мультик, але завтра)
• підкреслюйте позитив. візьмімо до прикладу переклад назви цієї книги: позитивне ‘дисципліна без драми’ в українському перекладі елегантно перетворюється на авторитарне імперативне’досить істерик!’. ніколи не збагну, для чого так перекладати.
• підходьте до кожної ситуації креативно. адже кожна дитина і кожна ситуація різні, і готові шаблони рятують мало.
• грайтесь. грою можна цілковито змоделювати бажану поведінку там, де прохання, накази і погрози не працюють.
• вчіть дитину інструментів розуміння.
Налаштування контакту чи псування дитини? Де межа?
“Ми хочемо, щоб наші діти очікували, що їхні потреби можна зрозуміти та послідовно задовольнити. Але ми не хочемо, щоб наші діти очікували, що їхні бажання та примхи завжди будуть задоволені.”
Поради цієї книги не панацея від образ та непорозумінь, але це ефективна стратегія зменшення ситуацій, в яких потрібно дисциплінувати, оскільки так ми задаємо тон, формуємо мислення і скріплюємо зв’язок.
І, о диво дивнеє, мало що в цій книжці насправді про виховання дітей. Вона про стосунки з иншими, незалежно від їхнього віку, статі, раси тощо. Вона про те, що инша людина – темний ліс, куди, втім, можна завітати зі своїм ліхтариком, обережно розвідуючи ситуацію. Книгу раджу.
Читайте також:
Стаття 2: про те що читати під час вагітности або топ-25 книг для майбутніх мам.
Стаття 84: топ-10 книг про пологи, материнство та батьківство.
