Я з тих мам, які дають максимум свободи, але де треба можуть і гримнути, в сенсі гиркнути, наприклад, коли дитина поривається випити шампунь. В решті випадків я неустанно проповідую політику ненасильства і безконечно оспівую її дієвість.
Один з аспектів, де ми з малюком суттєво таким чином виграли, то спільна купіль.
Ще коли малюк був зовсім крихітним і прокидався по ночах з метою поревіти і не дозволити батькам виспатись, єдиним місцем спокою для нього була ванна кімната. Це було якесь чудо: заносиш цю волаючу грудку до ванни, вмикаєш світло і воду в крані, кладеш малечу біля умивальника, і вуаля – тиша. Єдиний мінус цього загадкового бонусу – це те, що спати у ванній стоячи з увімкненими світлом та водою не надто зручно та економно. Тому був ще фітбол та нічні прогулянки.
Инколи навіть удень я заносила малюка до ванної, щоб мати можливість перекусити, сидячи на унітазі.
З інструментів у нас спершу була маленька ванночка, а на якихось етапах гірка або просто вистелені в душовій кабінці рушнички (один як підголовник), а коли малюк навчився сидіти (без насильства, у 9 місяців), ми замінили ванночку на надувний басейн з ґумовими рибками, і малюку страшенно там подобалось. Згодом я відчула, що готова купатися разом, і ванна стала справжнім місцем затишку та релаксації з безлімітним доступом до циці.
Найхітовішою іграшкою для малюка стало відерко, бо що може бути веселіше, аніж набирати та виливати воду? Був лише один конкурент – вмикати та вимикати воду в крані.
Піни малюк довший час боявся, і досі (2 роки) не дуже її розуміє, хіба що вони очевидно спродуковані милом або шампунем. До речі, такими засобами ми майже не користувалися від народження, та й зараз мило хіба для забав чи миття рук, а шампунь – зрідка, при потребі. Важливою частиною церемонії було також одягання халатика після купелю та милування собою у дзеркалі ?. Ця частина улюблена й досі, і мені здається дуже важливим, що малюк так собі подобається. Обов’язком малюка є спускання води після того як він накупався і хоче виходити.
Я знаю, що є діти, які не люблять купатись, але думаю, що в більшості випадків саме природний підхід ненасильства і м’яка пропозиція вирішують ситуацію. Спільна купіль чи душ, іграшки, які малюку подобаються, комфортна температура води, прислухання до потреб та визначення, чого саме боїться малюк: наприклад, я читала, що деякі бояться, що їх засмокче у водостік. А деяких переслідують шампуні чи лиття води на голову.
Часто чую скарги, що дитина не хоче мити голову. Моєму Прибульцю нещодавно стукнуло 2, і він оце почав сам собі мити голову. Як і більшість діток, він не толерує поливання голови водою, що логічно – нікому не подобається, коли вода ллється в очі і неможливо дихати, а відхиляти голову назад у такому віці вони, здається, взагалі не дуже вміють. Але з задоволенням наносить шампунь і шкробає собі макітру. Сам додумався, сам попросив шампунь. А перед тим дооовго дивився як то робить мама, довго сидів у воді, довго бавився і експериментував, поки попросив свою першу краплю шампуню. Кілька тижнів крапля шампуню одразу ж змивалася з долонь потоком води, а нещодавно вперше самостійно нанеслась на голову. І я собі тішусь. Без спільного купання це було б неможливим.
Звісно, що час від часу мені таки доводилось мити малюку голову, але я то робила по мінімуму і зазвичай просто водою. Тобто політика ненасильства від лібералізму далека – йдеться про те, щоб робити речі, коли є необхідність, і пропонувати, але не наполягати, коли нагальної потреби нема.
Що мені особливо подобається у спільній купелі – це безпека. Так малюка значно легше підхопити у разі чого, так легше контролювати, щоб дитя не перемкнуло воду на кип’яток, і все таке.
Зубки Прибульця були ушкоджені ще в утробі ?. Розвідавши обстановку, я зробила висновки щодо харчування, викинула зубну пасту, купила місвак (традиційна східна зубна щітка, зроблена з коріння дерева арак; вона не потребує пасти, оскільки сама по собі наповнена корисними для зубів елементами) і зробила пасту з кокосової олії та прополісу. Малюк зазвичай охоче копіював маму, але то радше нагадувало товчення води в ступі, аніж власне чищення зубів. Крім того така зубна паста забивала каналізацію і ніде не пасувала серед посортованого сміття, тож її я змінила на натуральну пасту Earthpaste без ксилітолу (була інформація, що він допомагає боротися з карієсом, але її було спростовано). Хорошу ідею мені подала книга Алли Слотвінської – чистити зуби малюковою рукою. Найчастіше працює саме це плюс гучний подив штибу ‘це що це в тебе там таке, зубчик?! огооо’, і улюблена мантра дитини – САААМ. Уповаючись визнанням самости, малюк часом успішно не зауважує, що він оце власне не сам. А ще дівчата радять чистити зуби одне одному, але в нас це на разі не дуже працює. Але я часом пробую, бо дорослим притаманно формувати звичку, а тоді злитись, коли вона перестає працювати. Пам’ятаймо, що малюки куди гнучкіші й змінніші, ніж ми: те, що сьогодні не працює, може спрацювати завтра.
Так само вийшло і з обрізанням нігтів, чи то пак схоже. Спершу я просто баламкала язиком чи різко щось вигукувала, відвертаючи увагу, а коли малюк трохи підріс, стала рахувати пальчики, розповідати, який як називається, описувати, що саме я роблю і чому, і разом милуватися новою стильною стрижкою пальчика. Це був довгий шлях від виривання до легкої нетерплячки з проблисками зацікавлення.
І бонусна історія банної качечки: початково її було створено як гризунець і вона навіть не вміла плавати, але до 1940 року ця качечка вже заполонила ванни західного світу і стала іконою банних справ. Вважається, що качечка надихає малюка любити воду та розвиває його органи чуття.
Бажаю всім терпіння до мудрости природи, приємних банних процедур та слава качечці!
