Стилі прив’язаности — це психологічні моделі, які описують, як люди формують емоційні зв’язки та взаємодіють з иншими: спершу в батьківсько-дитячих стосунках, а тоді, як результат, в інтимних стосунках.
Погляди на стосунки в епоху Боулбі
Усередині 20 століття стосунки, особливо стосунки між батьками та дітьми, часто розглядалися через функціональну призму. Батьки розглядалися переважно як постачальники матеріальних потреб (їжа, дах над головою), а не емоційні опікуни. Емоційна близькість чи прив’язаність не вважалися критичними для благополуччя дитини.
Деякі популярні теорії, приміром, біхевіоризм, стверджували, що прив’язаність утворюється внаслідок того, що опікун задовільняє основні потреби, такі як голод. Емоційний зв’язок був другорядним або навіть відкидався.
Дитяча незалежність високо цінувалася, і батьків часто заохочували уникати «псування» дітей, виявляючи занадто багато прихильности. При сепарації від дітей очікувалась швидка адаптація, а не протест, наприклад, розділяти дітей з батьками в рамках госпіталізації було нормою. Емоції утискалися, а натомість проповідувались послух та самозарадність. Власне з послухом і самозарадністю все гаразд, якщо вони існують в умовах любови й прийняття. Але тоді про це не було і мови.
Так само, романтичні стосунки часто розглядалися через призму соціальних ролей і практичности, а не емоційного зв’язку. Шлюб часто розглядався як партнерство, засноване на обов’язку, фінансовій стабільності та очікуваннях суспільства, а не на взаємній емоційній близькості чи особистій реалізації.
Походження теорії прив’язаности
Напротивагу цим поглядам зненацька намалювався Джон Боулбі, британський психіатр і психоаналітик, що розробив теорію прив’язаности. Він припустив, що зв’язок між дитиною та її основним опікуном є ключовим для емоційного розвитку та виживання, і безпосередньо впливає на подальші інтимні стосунки у дорослому житті. Суспільство до цієї ідеї поставилося напружено.
Боулбі говорив про «фактичну залежність» і про те, як здатність «від колиски до могили» звертатися до инших по емоційну підтримку є знако і джерелом сили.
С’ю Джонсон – Тримай мене міцно
Асистентка Боулбі Мері Ейнсворт взялася доводити теорію прив’язаности на практиці. Через свій експеримент “Дивна ситуація” у 1970-х роках Ейнсворт визначила різні стилі прив’язаности на основі реакцій дітей на розлуку та возз’єднання з опікунами.
“Дивна ситуація” виглядала так:
Дослідник запрошує матір з дитиною в незнайому кімнату. Через кілька хвилин мати залишає дитину наодинці з дослідником, який, якщо потрібно, намагається її втішити. Через три хвилини повертається мати. Розлука і возз’єднання повторюються ще раз. Більшість дітей засмучуються, коли їхні матері йдуть з дому; вони гойдаються, плачуть, кидаються іграшками. Але деякі виявляються більш емоційно стійкими. Вони швидко й ефективно заспокоюються, легко відновлюють зв’язок зі своїми матерями після повернення та швидко відновлюють гру, одночасно перевіряючи, чи їхні мами ще поруч. Здається, вони впевнені, що їхні матері будуть поруч, якщо знадобиться. Однак менш витривала молодь після повернення матері стає тривожною та агресивною або відстороненою та віддаленою. Діти, які можуть заспокоїтися, зазвичай мають більш теплих, чуйних матерів, тоді як мами злих дітей непередбачувані у своїй поведінці, а мами відсторонених дітей холодніші та зневажливі.
С’ю Джонсон – Тримай мене міцно
Експеримент здійснив революцію в психології розвитку, породивши сотні подальших досліджень. Перші дослідження стосунків дорослих, однак, з’явилися вже в 90-их, по смерті Боулбі.
Соціальні психологи Філ Шейвер і Сінді Хазан, які тоді працювали в Університеті Денвера, вирішили поставити чоловікам і жінкам запитання про їхні любовні стосунки, щоб перевірити, чи демонструють вони такі ж відповіді та шаблони, як матері та діти. Вони склали любовну вікторину, яку опублікували в місцевих Rocky Mountain News. У своїх відповідях дорослі говорили про те, що їм потрібна емоційна близькість з коханою людиною, вони хочуть бути впевненими, що їхній коханий відповість, коли вони засмучені, відчувають страждання, коли вони відчувають відокремленість і віддаленість від своєї коханої людини, і відчувають більшу впевненість у дослідженні світу, коли вони знають що їхній коханий тримав спину. Вони також вказали різні способи поводження зі своїми партнерами. Коли вони відчували себе в безпеці зі своїм коханцем, вони могли простягнути руку та легко встановити зв’язок; коли вони відчували себе невпевнено, вони або ставали тривожними, злими та контролюючими, або взагалі уникали контактів і трималися на відстані. Саме те, що Боулбі та Ейнсворт знайшли з матерями та дітьми.
С’ю Джонсон – Тримай мене міцно
Типи стилів прив’язаности
Існує чотири основні стилі прив’язаности, однак варто зазначити, що це зовсім не ригідні категорії. Вони можуть переплітатися і змінюватися з часом залежно від життєвого досвіду та характеру минулих стосунків. І хоч формуються вони під час ранньої взаємодії з опікунами, однак трансформуються також і подальшими стосунками, як у позитивну, так і в негативну сторону — залежно від досвідів.
Безпечна прив’язаність
Люди почуваються комфортно з близькістю та незалежністю. Вони довіряють иншим, звертаються по підтримку за потреби та можуть надавати її партнерам. Здорові, стабільні стосунки. Ефективна комунікація, конструктивне вирішення конфліктів та створення безпечного середовища одне для одного.
Дитячі корені: Розвивається, коли опікуни послідовно реагують і дбають про дитину.
Фільми, що допоможуть побачити цей тип прив’язаности через історію: “Little Women” (2019), “The Pursuit of Happyness” (2006).
Тривожна прив’язаність (або залежна)
Люди прагнуть близькости, але бояться покинутости. Вони можуть здаватися нав’язливими або занадто залежними. Часто шукають постійного підтвердження, можуть боротися з ревнощами або страхом відторгнення. Це може призводити до емоційних злетів і падінь у стосунках.
Дитячі корені: Виникає через непослідовну турботу, коли емоційні потреби задовольняються непередбачувано.
Фільми, що допоможуть побачити цей тип прив’язаности через історію: “Eternal Sunshine of the Spotless Mind” (2004), “Silver Linings Playbook” (2012).
Уникаюча прив’язаність (або дистанційована)
Люди цінують незалежність і часто уникають емоційної близькости, придушуючи почуття, щоб зберегти дистанцію. Ці люди можуть мати труднощі з вираженням емоцій або зобов’язаннями, часто надаючи перевагу самостійності над партнерством.
Дитячі корені: Виникає, коли опікуни емоційно недоступні або зневажливо ставляться до потреб дитини.
Фільми, що допоможуть побачити цей тип прив’язаности через історію: “Good Will Hunting” (1997), “Up in the Air” (2009).
Дезорганізована прив’язаність (або суперечлива)
Люди бажають близькости, але бояться її, що призводить до суперечливих дій і емоційної неврегульованости. Стосунки можуть бути бурхливими через внутрішній конфлікт між прагненням близькости та страхом її. Часто спостерігаються проблеми з довірою та емоційна нестабільність.
Дитячі корені: Поширена в ситуаціях, коли опікуни є жорстокими, недбалими або лякаючими.
Фільми, що допоможуть побачити цей тип прив’язаности через історію: “Precious” (2009), “Requiem for a Dream” (2000).
Чи потрібні нам стосунки?
Коротка відповідь так. Провал у самотність прирівнюється до депресивного стану. Це однак, не означає, що людина не може повноцінно функціонувати без того класичного співмешкального партнерства.
Проте, доктор С’ю Джонсон пише про створений суспільством культ особистої незалежности й самодостатности, вказуючи на підміну цінностей. Чим більше ми здатні звертатися до наших партнерів, тим незалежнішими можемо бути, – виявила психолог Брук Фіні з Університету Карнегі-Меллона в Піттсбурзі, спостерігаючи за 280 парами. Ті, хто відчував, що їхні потреби прийнято партнерами, були впевненішими у вирішенні проблем самостійно та з більшою ймовірністю успішно досягали власних цілей, овва. Це, втім, може мати і зворотню сторону – близький стосунок, де партнери не приймають чи не підтримують одне одного, має руйнівний ефект, що позначається на здоров’ї та довголітті – про це є дослідження.
Як створити безпечну прив’язаність
Цікавість виникає через відчуття безпеки; жорсткість через уважність до загроз.
С’ю Джонсон – Тримай мене міцно
Ми часто будуємо чи рятуємо стосунки на основі раціоналізації, тоді як вони базуються на суто емоційних речах, – це основа. А отже, і працювати потрібно передусім саме над цим: безпечна прив’язаність.
Те, чого пари й терапевти часто не помічають, — це те, що більшість сварок насправді є протестом проти емоційної відсторонености. Під усією цією напругою партнери запитують одне в одного: Чи можу я розраховувати на тебе, покладатися на тебе? Чи ти поруч зі мною? Чи відгукнешся, коли я потребуватиму, коли я покличу? Чи важлива я для тебе? Чи я цінна та прийнята тобою? Чи ти потребуєш мене, покладаєшся на мене? Гнів, критика, вимоги насправді є криком до коханих, закликом розбудити їхні серця, повернути партнерів у емоційну близькість і відновити відчуття безпечного зв’язку.
С’ю Джонсон – Тримай мене міцно
Самоусвідомлення
Рефлексія над своїм стилем прив’язаности та розпізнавання моделей у своїй поведінці та стосунках.
Терапія
Співпраця з терапевтом для вирішення основних проблем, особливо якщо стиль прив’язаности виник через травму.
Відкрите спілкування
Практика чесного вираження своїх почуттів і потреб у стосунках.
Емоційна регуляція
Розвиток навичок ефективного управління емоціями, наприклад, через усвідомленість або ведення щоденника.
Безпечні стосунки
Оточіть себе людьми, які підтримують, надійні та дбайливі.
Батьківство з наміром
Уважність до емоційних потреб дитини, забезпечення послідовного догляду і створення відчуття безпеки.
Що почитати про теорію прив’язаности та стилі прив’язаности
- John Bowlby – A Secure Base
Класична, стисла робота, що досліджує фундаментальні принципи теорії прив’язаности у вихованні дітей і стосунках. - Amir Levine and Rachel Heller – Attached: The New Science of Adult Attachment
Практичний і доступний вступ до теорії прив’язаности з акцентом на романтичні стосунки. - Dr. Sue Johnson – Hold Me Tight
Пов’язує теорію прив’язаности з емоційно орієнтованою терапією (EFT), пропонуючи практичні кроки для поглиблення зв’язків у романтичних стосунках. - Laurence Heller and Aline LaPierre – Healing Developmental Trauma
Глибоке дослідження того, як ранні травми прив’язаности формують дорослих і як їх можна вилікувати. - Daniel Siegel and Mary Hartzell – Parenting from the Inside Out
Чудово написаний посібник для батьків для кращого розуміння власних стилів прив’язаности та підтримки безпечних зв’язків зі своїми дітьми. - Ґабор Мате та Ґордон Ньюфелд – Тримайтеся зі своїх дітей
(Gabor Maté and Gordon Neufeld – Hold On to Your Kids)
Підкреслює ключову роль батьківської прив’язаности та дає поради щодо створення міцних стосунків між батьками та дітьми.
