Біль часто сприймається як ворог — те, чого варто уникати, придушувати або знеболювати. З дитинства нас навчають шукати комфорту й безпеки та уникати страждань. Однак, якщо поглянути на біль крізь призму психології, філософії та розвитку особистости, біль — це не просто перешкода, а необхідна складова зростання. Як тіло переживає фізичний дискомфорт у процесі розвитку, так і свідомість і підсвідомість потребують страждання для трансформації.
Як тільки ми дійсно знаємо, що життя важке, як тільки ми правдиво розуміємо та приймаємо це, тоді життя більш не є важким. Тому що щойно це прийнято, той факт, що життя важке, більше не важить.
M.Cкотт Пек – Шлях, яким рідко ходять
Біль при пологах
Біль при пологах відіграє важливу роль. Його можна заглушити, і… втратити його сенс і користь. Перш за все, больові імпульси під час перейм спонукають організм виділяти ендорфіни – природні знеболювальні речовини, які допомагають матері справлятися з процесом. Тобто за нормальних обставин невтручання процес замислено як достатньо болючий, для своїх цілей, але й із допоможніми засобами, щоб з ним упоратись.
Біль допомагає жінці інтуїтивно змінювати положення тіла, що може полегшити процес проходження дитини через родові шляхи. Інтенсивність відчуттів впливає на рівень окситоцину – гормону, який стимулює скорочення матки та забезпечує ефективний перебіг пологів. Проходження через біль і випробування пологів може зміцнити емоційний зв’язок матері з дитиною та допомогти у формуванні материнського інстинкту. Усвідомлення та прийняття болю може допомогти жінці почуватися впевненіше й краще контролювати свій стан, що позитивно позначається на перебігу пологів. З заглушуванням болю втрачається більша частина цього трансформаційного, сакрального досвіду.
Народження
Саме народження – це стрес адаптації між материнським лоном та світом, перехід з тепла, затишку та тиші в холод, світло, шум та необхідність дихати самостійно. Цей перехід відбувається через дискомфорт сильного тиску на тіло. Це, звісно, не значить, що варто зумисне травмувати дитину зайвим шумом та світлом, коли можна пом’якшити цей процес.
Біль у дитинстві та юності
Виростати боляче. Болить, коли в перші роки наша ідентичність відділяється від світу і батьків. Це природно, як природний біль росту зубів, костей, розтяжки на шкірі підлітка, що виріс за ніч. Цікаво, що часто ми не думаємо, що дитина плаче через дискомфорт, а відчуваємо радше “боже, що ж я роблю не так!”, думаючи про власний дискомфорт.
Батьки намагаються захистити нас від болю, а отже, від зростання. Дональд Віннікотт у своїх дослідженнях говорив про роль “достатньо хорошої матері” — такої, що підтримує дитину, але не захищає її від кожного випробування. Надмірний захист може зробити дитину психологічно крихкою, неготовою до реального світу. Переживання труднощів формує стійкість і впевненість у собі, а синці та ґулі допомагають у розвитку координції рухів.
Прогресія болю та зростання
З віком до фізичного болю додається екзистенційний (процес індивідуації (відділення себе від світу та матері та формування власної ідентичности), відчуття втрати, сенс життя, соціальні переживання). Імунітет сформовано, координцію рухів вироблено, тіло виросло, рухаємось далі.
Кожен етап життя супроводжується кризою, – від кризи довіри-недовіри у віці 0-1,5 до кризи старіння в 80. Ідентичність у підлітковому віці, страх близькости в дорослому житті чи екзистенційні пошуки середнього віку — всі ці труднощі є необхідними для особистісного розвитку. Уникнення цих криз веде до стагнації та незрілости.
Поняття посттравматичного зростання, розроблене Річардом Тедеші та Лоуренсом Калгуном, доводить, що страждання може бути джерелом глибоких трансформацій. Випробування часто призводять до переоцінки цінностей, зміцнення характеру та розвитку нових навичок.
З точки зору нейропсихології – стрес і виклики можуть зміцнювати нейронні зв’язки та покращувати адаптивність мозку.
Філософія болю: необхідність випробувань
Філософія століттями намагалася знайти сенс у стражданні. Екзистенціалісти стверджували, що біль є невід’ємною частиною існування. Камю у “Міфі про Сізіфа” описує героя, приреченого на безглузду працю, але саме прийняття власного випробування робить його вільним.
Стоїки навчали, що біль — це не те, що нас руйнує, а те, що формує. Ніцше у своїй концепції “amor fati” (любові до долі) говорив про те, що не варто лише терпіти біль, – варто приймати його як частину повноцінного життя. Фраза “Те, що не вбиває мене, робить мене сильнішим” належить Ніцше.
Біль як каталізатор змін
Найбільші трансформації часто починаються з дискомфорту. Коли ми занадто комфортно почуваємося, ми чинимо опір змінам. Хоча якась архетипна частина мене завше відчуває те “ой, щось тобі надто комфортно, дорогенька, створімо-но трохи проблем на свою голову”. І бог свідок, я творю. Саме кризи, втрати чи емоційний біль змушують нас переосмислювати своє життя і рухатися вперед.
Сучасне суспільство, яке прагне комфорту та миттєвого задоволення, дедалі більше уникає болю, ігноруючи його незамінну функцію. Так само ми ігноруємо й инші емоції, які все чекають на те, щоб їх вислухали.
Чому біль необхідний
Я десь раніше писала про це, але не завадить нагадати й розписати: є три речі, що штовхають нас до змін.
- Криза (вигорання, фрустрація, точка кипіння) — коли людина досягає межі терпіння і залишається лише два варіанти: продовжувати страждати або змінюватися.
– Когнітивний дисонанс: коли реальність суперечить очікуванням, людина або змінює свою поведінку, або виправдовує ситуацію, щоб зменшити дискомфорт.
– Теорія мотивації: коли людина втрачає контроль над ситуацією, мотивація до змін може стати єдиним виходом.
Наприклад, людина працює на роботі, яка їй не подобається, але терпить, поки не настає точка емоційного виснаження (burnout), або хтось перебуває в токсичних стосунках, але залишається, поки не відчує повної втрати себе. - Травма або сильний стрес (травма, втрата, криза) — коли важкий досвід руйнує старі переконання і вимагає адаптації.
– Теорія посттравматичного зростання: травма може не тільки руйнувати, а й стати поштовхом до особистого розвитку.
– Теорія адаптації: люди змінюються, коли змушені шукати нові стратегії виживання.
Наприклад, втрата близької людини змушує переоцінити сенс життя і знайти нові пріоритети, або серйозна хвороба чи аварія змушує змінити спосіб життя або ставлення до власного тіла. - Надхнення або нова перспектива (надхнення, усвідомлення, одкровення) — зустріч із новою ідеєю, людиною чи досвідом, що відкриває новий шлях.
– Маслоу і піраміда потреб: після задоволення базових потреб люди шукають самореалізації, що часто починається через надхнення.
– Теорія навчання через моделювання: людина може змінитися, спостерігаючи за прикладом инших.
Наприклад, людина слухає лекцію чи читає книгу, яка повністю змінює її бачення світу, або подорож до нової країни або зустріч із харизматичною особистістю відкриває нові можливості. Саме тому ми так прагнемо новизни.
Тоні Роббінс говорить про те, що зміни відбуваються через біль або муки надхнення (pain or inspiration).
Зміни рідко відбуваються через один-єдиний фактор. Часто вони є комбінацією всіх трьох: травма може привести до надхнення, коли людина знаходить новий сенс, надхнення може підштовхнути людину до змін, але лише після накопиченого внутрішнього конфлікту, а точка кипіння може викликати кризу, яка, у свою чергу, стане шансом на зростання.
У підсумку
Боятися болю — означає боятися змін. Страждання заради страждання не має сенсу, але уникнення всіх труднощів позбавляє нас можливости розвиватися. Біль — це скульптор, що формує нас, вогонь, що гартує нашу стійкість, і сигнал того, що ми рухаємося вперед, а не стоїмо на місці, окрім, звісно, моментів, коли біль просто індикує, що щось не так.
Ми рухаємося вперед не всупереч болю, а завдяки. А ще, біль розвиває емпатію.
Література для роздумів
Карл Юнг – Спогади, сни, роздуми
Особисті роздуми та дослідження людської психіки через процес індивідуації, коли людина стає більш собою, приймаючи особистий ріст, часто через болісну розлуку з минулими ідентичностями.
Ерік Еріксон – Ідентичність: Молодість і криза
Дослідження етапів формування ідентичности, з фокусом на кризі ідентичности підлітків та тому, як це формує розвиток дорослих.
Дональд Віннікотт – Гра і реальність
Гра як арена для формування автономії. Дискомфорт росту, з болісним процесом навчання включно, розглядається як необхідний для розвитку здорового «я».
Джозеф Кемпбелл – Герой з тисячею облич
Дослідження міфів та «подорожі героя», яке служить алегорією для особистої трансформації, де кожне випробування або «перевірка» є ритуалом переходу, що каталізує еволюцію людини.
Річард Тедескі та Лоуренс Калхаун – Посттравматичний ріст: Теорія, дослідження та застосування
Як посттравматичний ріст може призвести до глибоких змін у житті, нових перспектив та покращеної психологічної стійкости.
Керол Дуек – Мислення: Нова психологія успіху
Дослідження Дуек про фіксований тип мислення та мислення зростання.
Бессел ван дер Колк – Тіло зберігає рахунок
Як емоційний та психологічний біль може залишати тривалі сліди в тілі та розумі, та як травму можна зцілити через різні терапевтичні підходи.
Джеймс Прохаска – Змінюємося на краще
Як люди проходять через різні етапи змін, часто спровоковані кризою, викликом або моментом прориву.
Тоні Роббінс – Пробуджуй у собі гіганта
Роббінс обговорює, як люди можуть здійснити значні зміни в своєму житті, чи то через інтенсивний біль, чи раптовий момент натхнення. Ідея полягає в тому, що зміни можливі через радикальні зрушення у мисленні та поведінці.
Віктор Франкл – Людина в пошуках сенсу
Франкл, що пережив концтаборі, досліджує, як сенс можна знайти у стражданні. Його досвід призвів до розвитку логотерапії – форми психотерапії, яка закликає людей знаходити мету навіть серед величезного болю.
Леон Фестінґер – Теорія когнітивного дисонансу
Як психологічний дискомфорт (наприклад, біль від суперечливих переконань) може призвести до змін.
Абрахам Маслоу – Мотивація та особистість
Лише коли задоволені наші базові потреби, ми можемо зосередитися на вищих потребах, таких як самореалізація.
Даніель Канеман – Думки, швидкі та повільні
Дослідження Канемана з прийняття рішень показує, як ментальні скорочення можуть призводити до упереджень, а також освітлює, як стикаючись із дискомфортом та кидаючи виклик цим ментальним шаблонам, ми приймаємо більш обдумані рішення.
Малкольм Гладуелл – Точка зламу: Як дрібниці можуть змінити багато
Як малі, на перший погляд незначні зміни чи моменти можуть призвести до великих зрушень, часто спричиняючи глибокі особисті або соціальні трансформації.
Елізабет Ґілберт – Їсти, молитися, любити та Велика магія
Легкі для читання мемуари та роздуми про трансоформацію та творчий процес.
