Соціальні, психологічні, і фізіологічні зміни, що супроводжують процес народження дитини, часто не обговорюються відкрито або спрощуються. В суспільстві існує певний стандарт, що народження дитини повинно бути “щасливою подією”, але цей наратив не враховує всі труднощі, які супроводжують цей процес, особливо коли вагітність не планувалася (а таких вагітностей 40%). Щаслива чи ні, а жінка однаково буде в чомусь винна в той час як чоловік там, звісно, й поруч не стояв. Жінка одноосібно спокушає, приймає рішення займатися сексом, дбає про контрацепцію, вагітніє, виношує, народжує і доглядає дитину. Щось тут дуже сильно не так.
Є незліченна кількість варіантів того як ми опиняємось у тій чи иншій ситуації. Жодних універсальних шляхів, порад чи пояснень нема та не може бути, хіба що порада бути ввічливішими та стриманішими щодо инших. Ми пізнаємо світ не так з книжок чи оповідей, як із власного досвіду, а саме там, де книжки дійсно могли б знадобитись, часто виявляється брак освіти. В дитинстві нам радше кажуть як не робити, – а як робити, як речі працюють, – не кажуть, або й кажуть, але якусь лажу, що на голову не налазить. Бо часто й самі не знають. А навіть, коли знають, так звані факти часто виявляються рудиментарними. Та й кожному минулому поколінню бракує глибини перспективи і власне знань, тож усе одно доводиться з’ясовувати речі в міру надходження проблем.
Нерідко виникає ситуація, у якій жінка раптом самА, з дитиною на руках, без жодного уявлення як жити далі. Зате з купою порад щодо того, якою щасливою та вдячною вона має почуватись, що викликає хіба агресію чи відчуття провини.
Народження й відповідальність
Візьмімо до прикладу мене. Я з тих, хто може сказати “не люблю дітей”. В дітях, як і в дорослих, мене цікавлять лише їхня автентичність, допитливість та інтелект. Серед моїх основних архетипів мінімум Опікунки і максимум Шукачки (я розкажу про архетипи у наступних статтях). Моя дитина була непланована, і народжена в рамках пошуків, а світогляд мій був чайлдфрі внаслідок розчарування інститутом сім’ї як таким.
Але як шукачка я шукала, і в цьому також знайшла. Дитина дійсно перевернула мій світ у тому доброму сенсі. Але це не міняє того, що у мене мінімум ресурсу на дитину та инші пріоритети, особливо зважаючи на те, що ми з нею живемо самі. Максимум мого часу далі присвячено пошуку. А до ролі матері за майже сім років я так і не звикла.
Не треба було народжувати? Треба було, адже це призвело до низки чудових змін. Я безвідповідальна мама? Навпаки, схоже, що саме жінки, які не планували дітей і не хочуть або бояться їх мати, виявляються чи не над міру відповідальними. Але це мої власні спостереження. Якщо говорити про дослідження, то вони кажуть про рівномірніший розподіл обов’язків серед батьків, що планували вагітність та традиційніший розподіл серед тих, хто її не планував. У випадку непланованої вагітности в умовах стресу жінка буде радше спрямовувати зусилля на власне виживання та виживання дитини, аніж проводити виховну роботу з партнером, яка в ідеалі мала б відбутися на етапі планування, а ще краще – виховання партнера батьками та школою. Внаслідок цього жінка може автоматично перебрати на себе всі обов’язки догляду, а тоді власне не розуміти для чого їй тепер чоловік. Але це лиш один зі сценаріїв.
Мені пощастило, моя вагітність сталася, коли мала, моя дитина зробила зі мною диво. Але є жінки, які після пологів виходять у вікно, суто навіть через гормональні зміни. Є жінки, які вмирають ще при пологах. Є жінки, що втрачають дітей. Є діти, що народжуються з вадами розвитку або отримують травми при пологах. Бо це лотерея, це неможливо передбачити, незалежно від того планована вагітність чи ні. Але про це не прийнято говорити. А я хочу про це поговорити, бо суспільний наратив тут переважно зводиться до двох речей: “не треба було народжувати” та “не треба було вагітніти”, де докір нависає над жінкою і лише жінкою, що б вона не робила. А чоловік, виходить, безвольний раб жіночої сексуальности. Тьху.
Брак сексуальної освіти та усвідомлення наслідків
Один із ключових аспектів проблеми – це відсутність належної сексуальної освіти, що призводить до браку відповідальности або повного нерозуміння того, як вагітність і народження дитини може вплинути на життя. Навіть у випадку, коли використовуються засоби контрацепції, вони не дають 100% гарантії, і жінка може опинитися перед несподіваною дилемою. Саме жінка, бо в чоловіка якось усе гаразд у будь-якому разі. Чоловік не може бути відповідальним за те, що він не жінка, але в здорових стосунках важливо, щоб він визнав і прийняв свою комплементарну роль. Ми говоримо про партнерство.
У чоловіка зміна у відчутті власної відповідальности в питаннях стосунків, сексу, контрацепції, вагітности та догляду за дитиною має відбуватися на глибоких рівнях: виховання з дитинства, сексуальна освіта, яка детально пояснює що, як і чому відбувається і яка в цьому роль чоловіка, розвиток емпатії та регулювання законом. Якщо дитину створили двоє, то не жінка має думати про те, як їй далі жити, не жінка має втрачати свободи та можливості, і ні, гроші тут не вирішують усі питання, хоч і дуже багато з них.
Жінці в свою чергу теж не мають падати дилеми на голову, натомість має бути освітня готовність до можливих варіантів та викликів та сформована (і бажано проговорена з партнером) позиція з цього приводу. Якщо ж незалежно від причин цієї готовности нема, суспільство має пропонувати жінці підтримку, а не культивувати “самавинна”, і підтримка ця має полягати в наданні інформації, опцій, підтримці у виборі народжувати чи ні дитину, можливості відмовитись від народженої дитини та психологічній допомозі, тому що матерії в цій темі дуже тонкі.
Виклики вагітности, пологів, материнства та догляду за дитиною
Отже, до чого ми маємо бути готові.
Вагітність
- Перший шок: коли дізнаєшся, що вагітна, і чекаєш реакції партнера як вироку. Це момент, коли жінка дізнається сама вона в цьому чи ні, бо навіть коли це було завідомо проговорено, теорія – це не практика.
- Складне рішення: необхідність приймати рішення народжувати чи ні, яке ще більше ускладнюється особистими моральними нормами та суспільним тиском.
- Фізіологічні зміни: гормональні зміни, нудота, втома, збільшення ваги, набряки, біль у спині, проблеми з травленням, геморой, розтяжки та висипи на шкірі, труднощі зі сном, печія, випадання волосся тощо. Деякі жінки стикаються з ускладненнями, такими як гестаційний діабет або прееклампсія. Ну і смертю. Загалом вагітність – це фізично важко і втомливо, – бути вагітною – це праця.
- Емоційні зміни: перепади настрою, тривога, страх перед пологами та материнством, сумніви щодо майбутнього. Можливий розвиток пренатальної депресії (7-20% жінок). Стрес у зв’язку з переживанням щодо здоров’я та життя дитини, не кажучи вже про власні.
- Соціальні та кар’єрні виклики: суспільний тиск і ґендерні стереотипи щодо вагітних жінок на робочому місці. Декретна відпустка часто впливає на кар’єрний ріст і професійний розвиток.
Пологи
- Фізична травматизація: природні пологи можуть призвести до розривів, кровотеч, сильного болю, особливо якщо жінка недостатньо підкована теоретично та стикається з акушерським насильством. Кесарів розтин — це серйозна операція, що потребує тривалого відновлення.
- Емоційний стан: можуть виникнути відчуття суму, страху, безпорадности, тривожности. Можливий розвиток посттравматичного стресового розладу (ПТСР) після складних або травматичних пологів.
- Неочікувані ускладнення: кровотечі, екстрені операції, небезпечні для життя стани, як-от прееклампсія чи інфекції. Ну і знов-таки ризик смерти, – малий, але ж він є. До речі, статистично легальний аборт безпечніший для матері за пологи.
Материнство та догляд за дитиною
- Післяпологові фізичні проблеми: відновлення після пологів часто супроводжується втомою, болем, гормональними змінами, а також проблемами, як-от заживання розривів піхви, діастаз чи геморой; при цьому новонароджена дитина радше не дозволяє нормально спати й відпочивати.
- Післяпологова депресія: від 10% до 20% жінок страждають від післяпологової депресії, що включає симптоми відчаю, втоми, тривоги, а иноді й відчужености від дитини. Коли жінка не досипає і не має ресурсу, дитина може сприйматися як агресор і відштовхуватися всім єством. Ще частина жінок страждає на ПТСР через травматичні пологи.
- Втрата ідентичности: після народження дитини багато жінок відчувають, що втрачають власне “я”, адже більша частина їх часу та енергії йде на дитину.
- Соціальний тиск: суспільство часто романтизує материнство, мінімізуючи або ігноруючи його виклики. Це створює додатковий тиск на жінок, які можуть не почуватися “ідеальними матерями”. У випадку непланованої вагітности ситуація ускладнюється. Жінка, яка можливо не готова до материнства, відчуває додатковий тиск з боку оточуючих. Важливість вибору в цьому процесі часто замовчується, і навколо теми аборту, контрацепції та планування сім’ї існує стигматизація. Натомість існує риторика “завагітніла, отже, маєш народжувати”, що ігнорує унікальні обставини кожної жінки. Якщо народила, отже, маєш бути вдячна, бо то є дар. Скаржитись права не маєш, адже то був твій вибір, зціпила зуби й неси свій хрест. А якщо не вдячна – нащо народжувала. Замкнуте коло.
- Кар’єрні виклики: повернення на роботу після декрету є важким, оскільки жінкам часто доводиться балансувати між робочими обов’язками та доглядом за дитиною. Багато хто стикається з дискримінацією або втратою кар’єрних можливостей.
- Ґендерний дисбаланс: часто жінка впадає в депресію на контрасті: у чоловіка залишаються свободи й можливості, які в жінки зникають. Чоловік часто продовжує нормально спати, самореалізовуватись, вільно пересуватись і розважатись, і на кількості обов’язків народження дитини не позначається. Крім того він ще й починає нервувати, що йому тепер дістається зачухана жінка, що не приділяє йому уваги.
На кар’єрі жінці доведеться поставити хрест принаймні на якийсь час. Мінімум три місяці матері потрібно вилежатись поруч з дитиною, дати собі відійти й відпочити від пологів. Грудне вигодовування – фактор, що впливає на подальше життя жінки найбільше. Від грудного годування можна відмовитись, але це може бути психологічно складним вибором, ще однією дилемою, адже важливість грудного вигодовування для обох матері й дитини важко переоцінити.
Здається, зв’язок матері й дитини завідомо міцніший, аніж зв’язок батька й дитини, адже впродовж дев’яти місяців дитинка жила всередині мами, а тоді “прив’язана” до грудей. Однак те, що з поверхневого погляду матері цей зв’язок дався “легше”, ніби автоматично (дев’ять місяців виношування й грудне вигодовування ми чомусь нівелюємо, хіба то праця), не означає, що батько має просто махнути рукою на встановлення аналогічного зв’язку зі свого боку, ні, – власне після пологів має початися активніше налагодження зв’язку з дитиною з боку батька.
Партнерські стосунки та розподіл обов’язків
- Погіршення стосунків: після народження дитини багато пар переживають кризу, оскільки більша частина уваги зосереджується на дитині. Порушується баланс у стосунках, побуті та догляді за дитиною, виникають конфлікти через втому та нестачу часу для спілкування. Виникає віддалення. Якщо спілкування між партнерами погіршується, проблеми починають накопичуватися.
- Нерівномірний розподіл обов’язків: жінки часто виконують більше домашньої роботи та доглядають за дитиною, водночас нехтуючи власними потребами, що може викликати емоційне та фізичне вигорання.
Проблема нуклеарної родини
З розвитком суспільства традиційні форми сімейної підтримки змінилися. Якщо раніше члени розширеної родини – дідусі, бабусі, тітки та дядьки – були залучені до виховання дитини, то сьогодні часто відповідальність за все лягає на двох (або навіть одного) батьків. Така ізоляція створює додатковий тиск, адже дитина мала би вчитись, отримувати увагу та ніжність від спільноти, а не однієї-двох осіб, – бути дитині за цілу спільноту – надзвичайно виснажливо.
Підтримка з боку сім’ї або громади може бути мінімальною, а професійні ресурси, такі як дитячі садки чи допомога з догляду за дитиною, часто виявляються недоступними або занадто дорогими. Не кажучи вже про доступність закладів харчування, спорту, розваг, освіти тощо для людей з дітьми.
У підсумку
Загалом те, що я бачу в цій сфері, це неосвіченість, кричуща несправедливість щодо жінки і матері, зокрема знецінення праці материнства та особистости, що бере на себе роль матері. І відсутність чоловіка на горизонті. З суспільного життя мама викинута, хоча про неї часто згадують, коли когось в чомусь треба звинуватити. Мама і дитина – це якісь небажані соціальні елементи, які мають закритися вдома, розібратися там собі і вернутись до суспільства, коли будуть “готові”: нагодовані, дорослі, незалежні. І відсутність чоловіка на горизонті.
Існує реальний дисбаланс у сприйнятті відповідальности, особливо щодо непланованої вагітности, де більша частина або все емоційне і фізичне навантаження припадає на жінку. Суспільство повинне переосмислити своє ставлення до материнства та підтримки родин, уникати тиску на жінок, змінити наративи, систему освіти та створити можливості для сімей з дітьми. Не кажучи вже про чоловіка, що мав би вписатися в горизонт.
