Еволюція стосунків: від домінування до партнерства

Присвячується чоловіку, що дав мені неоціненний досвід прийнятих емоцій та почутости

Обожнюю відчувати, що зі мною, мені, трапляється те, що треба, тоді, коли треба, що я в контексті, і розуміти, яким є цей контекст. Коли кожна книжка, що трапляється під руки, кожна дискусія, кожна подія є чіткими продовженнями попередніх. Уперше таке явище було описане Юнґом у 1952 у співавторстві з фізиком Паулі, і Юнґ нарік це словом “синхронність”. Синхронність – це ідея про те, що події можуть бути сенсово пов’язані без будь-яких видимих причинно-наслідкових зв’язків, потенційно маючи якийсь глибший, нелінійний зв’язок між собою.

Так, усі останні… назвімо їх “свідченнями”, що мені трапляються – про те, що насильство і домінація – не працюють. Точніше, мабуть, працюють, але як якась протисила до шляху майбутнього – партнерства. Бо партнерство – це еволюційна неминучість, а ми зараз на болючій транзитній стадії.

4Б Рух

В 2020 році рівень смертности в Південній Кореї вперше перевищив рівень народжуваности, і тенденція продовжується. Уряд намагається впроваджувати різні політики для заохочення підвищення народжуваности, але проблема залишається серйозною. Одна з головних причин чому жінки не хочуть народжувати – тиск традиційних ґендерних ролей, дискримінація жінок на роботі та в суспільстві і насильство щодо них.

У 2016 році на світ з’явилася книга “Кім Джійонґ, народжена в 1982” авторства Чо Нам-Джу. У романі розповідається про звичайну жінку, що живе в Південній Кореї, переживаючи різні форми ґендерної нерівности впродовж свого життя та розмірковуючи про них. Книга на два вечори, написана дуже простою мовою, але місцями влучно б’є по печінці навіть тій жінці, що належить до иншої культури. Ця книга спричинила появу великого соціального обговорення проблем ґендерної нерівности, ставши однією з предтеч рухів #metoo та 4B Movement, – радикального руху жінок, що відмовляються від традиційних ґендерних ролей, а також від стосунків з чоловіками у якості протесту.

4Б означає: 

• ні сексу з чоловіками (Biseong-ji)
• ні народженню дітей (Bichulsan)
• ні зустрічанням з чоловіками (Biyeonae)
• ні шлюбу з чоловіками (Bihon).

Рух 4Б давно покинув межі Південної Кореї і набирає обертів, – цифр нема, але це видно у мережі. Тисячі жінок свідомо відмовляються від стосунків з чоловіками та дітонародження. Бо надто часто це просто невдячна енергозатратна справа, а не партнерство.

Це свідчить про те, що жінкам наболіло настільки, що самих слів уже недостатньо. Такий крок дуже нагадує психологічний захисний механізм, який притаманний частіше якраз чоловікам – стіна, – коли людина блокує емоції і фактично дисоційовується, не знаходячи способу впоратися з реальністю. Це водночас і закономірність, і тривожний дзвіночок – розрив спроб створити партнерство допоки це одностороння спроба. 

Люди різні, але еволюційна тенденція така, що жінки втомилися від патріархальних норм, а чоловікам або норм, або у них вмикається захист. Але є й чоловіки нового покоління, є й такі, що цілком розуміють і підтримують цей рух, та працюють над собою і стосунками.

4Б Рух, звісно, звинуватили в мужененависництві, але це не те, чим він є. Натомість це метафора втоми та водночас безсилля й сили жіночої солідарности.

Звучить також тема співчуття, мовляв, бідолашні жінки прирекли себе на самотність. Але правда в тому, що такі жінки скидають зі своїх пліч величезний тягар, зберігають купу енергії, і власне не потребують чоловіків для того, щоб бути цілісними та щасливими.

Я не хочу спрощувати цю надзвичайно комплексну тему, тому сподіваюся, що цей текст стане радше їжею для роздумів та джерелом для ідей, втім, здається, більшість моїх текстів такі. Я також наразі вимушена зачіпати лише міжстатеві стосунки, щоб не заплутати себе й читача ще більше. Скажу тільки, що дослідження кажуть, що одностатеві пари, особливо жіночі, як правило, мають кращі навички спілкування та вирішення конфліктів порівняно з гетеросексуальними парами. Це може бути тому, що одностатеві пари частіше відкидають традиційні ґендерні ролі, що призводить до більшої рівности у їхній взаємодії. Водночас партнерство в такій парі може міцніше тримати спільна протидія домінантній культурі більшости.

Домінаційна модель

Історичний контекст

Модель домінування у стосунках давно сформована патріархальними системами, де чоловіки займали домінуючу роль, а жінки повинні були бути слухняними та залежними. Цей дисбаланс влади посилювався традиційними ґендерними ролями, культурними нормами, релігійними вченнями та правовими рамками, які узаконювали чоловічу владу. Шлюб часто розглядався як передача права власности на людину, завдання якої обслуговувати потреби чоловіка.

Суспільний тиск ще більше зміцнив цю модель, караючи тих, хто відхилявся від неї. Жінок, які прагнули незалежности, піддавали остракізму, тоді як чоловіків, які не змогли встановити контроль, вважали слабкими.

Високий рівень розлучень у середині 20 століття, особливо в західних країнах, підкреслив невдоволення традиційними структурами шлюбу. У міру того, як люди почали охочіше виходити з нещасливого шлюбу, вони почали шукати альтернативні моделі, які могли б запропонувати більше задоволення та рівности.

Характеристики моделі

Ключові риси:

• Дисбаланс контролю та влади: один партнер, зазвичай чоловік, контролює прийняття рішень і фінанси, залишаючи иншому партнеру мало автономії.
• Нерівність і відсутність взаємности: пріоритетними є потреби та внески одного партнера, що призводить до нерівного розподілу домашньої та емоційної праці.
• Жорсткі ґендерні рамки: очікується, що чоловіки будуть авторитетними, тоді як жінки змушені бути пасивними та поступливими, що обмежує автентичність обох партнерів.
• Відсутність спілкування та емоційної близькости: домінуючий партнер відкидає почуття иншого, пригнічуючи відкрите спілкування та емоційний зв’язок.
• Пріоритизація потреб одного партнера: потреби домінуючого партнера стоять на першому місці, часто за рахунок благополуччя та бажань иншого.

Окремим пунктом хочеться винести інтимні стосунки в такій моделі, які можуть перетворитися на відверту експлуатацію одного партнера иншим, адже й тут бажання одного партнера мають пріоритет. Наприклад, чоловік може очікувати, що жінка задовольнятиме його сексуальні потреби на вимогу, незалежно від її комфорту чи бажання. A жінка може відчувати провину за те, що не задовольняє ці очікування. І в цій темі лежить великий пласт наруги над людиною, що підсилюється самим фактом того, що цей стосунок найближчий.

Така динаміка створює незбалансовані стосунки, перешкоджаючи емоційному зв’язку, особистісному зростанню та взаємній повазі, і є руйнівною.

Наслідки

Довгострокова нестабільність: з часом образа та відсутність справжнього партнерства можуть призвести до погіршення стосунків. Відносини, побудовані на контролі, а не на співпраці, часто нестабільні та можуть призвести до емоційного чи фізичного насильства.

Емоційний вплив: покірний партнер може відчувати себе невидимим і в пастці, що призводить до тривоги, депресії та втрати особистости. Домінуючий партнер, який, здавалося б, контролює ситуацію, також може страждати від стресу та емоційної ізоляції, не усвідомлюючи причин.

Перешкода для зв’язку та довіри: ця модель підриває довіру та емоційну близькість, оскільки потреби одного партнера постійно пріоритетні над потребами иншого, що призводить до емоційної відсторонености та роз’єднання.

Every woman adores a fascist

У нашому швидкозмінному суспільстві ми можемо розраховувати лише на дві речі, які ніколи не зміняться. Що ніколи не зміниться, так це бажання змін і страх змін. Саме прагнення до змін спонукає нас шукати допомоги. Саме страх перед змінами спонукає нас чинити опір самій допомозі, якої ми шукаємо.

Гарієт Лернер, Танець інтимности

В одному з моїх улюблених віршів “Татко” Сильвія Плат пише “кожна жінка обожнює Фашиста, черевик в лице, брутальність”. Ці слова в’їлися в мій мозок ще в підлітковому віці, шукаючи відповідей. Жінка шукає в партнері силу, але знаходить насильство і домінацію на різних стадіях “прогресу”, бо щось працює не так. Або підсвідомо обирає такого партнера як патерн знайомий з дитинства.

Закономірно, ми проєктуємо свій гнів на чоловіків, адже патріархат це вони, вони. Але насправді це система, в якій жертви всі, незалежно від статі, проблема, над якою треба працювати спільно. Чоловік, на якого котиться хвиля гніву, хоче захиститися ще більшим виявом насильства або закритися, здавшись чи зневірившись у собі. Жінки часто на рівні з чоловіками підтримують патріархат, зокрема так само вимагаючи від чоловіків стереотипної ґендерної поведінки та виховуючи дітей відповідно до стереотипних ґендерних ролей, а незрозумілий гнів проєктують на инших жінок чи дітей.

Гнів, обурення – необхідні складові прогресу, але це лише окреслення проблеми. Окрім цього потрібно багато роботи, комунікації, освіти, співпраці. Потрібне партнерство.

Модель партнерства

Партнерство сприяє рівності, співпраці та взаємній повазі у стосунках.

Фемінізм та діти

Фемінізм відіграв ключову роль у просуванні еволюції ґендерних ролей, виступаючи за емоційну рівність та рівність у відносинах. Це призвело до більш збалансованих стосунків, оскільки жінки пішли на роботу, а чоловіки взяли на себе більше домашніх обов’язків. Однак у багатьох сім’ях сьогодні побутує стосунковий покруч, де жінка не лише вийшла на роботу, а й продовжує дбати про побут, дітей та стосунки самотужки або більшою мірою. Ну бо ти ж хотіла незалежности, так? Ні, я хотіла рівности, але ти її не хотів, бо це некомфортно.

Вагітність, народження і виховання дітей – найважливіша ланка для суспільних змін, і саме тут жінка часто не лише позбавляється підтримки і вважається єдиною відповідальною особою, а й цілковито знецінюється або й зневажається, не зважаючи на те, що часто змушена відмовити собі в самореалізації та відпочинку заради сім’ї. Ця жертва може сприйматися суспільством як деградація, а не самопожертва.

Емоційна обізнаність

Зростаюче усвідомлення важливости психічного та емоційного добробуту зміщує фокус стосунків з виконання ролей на емоційний зв’язок, відкрите спілкування та взаємну підтримку.

Сучасні тенденції

Спільне батьківство, родини з подвійним доходом і відмова від традиційних ґендерних ролей відображають цей перехід до партнерства, наголошуючи на гнучкості, рівності та співпраці для здоровіших стосунків. Обов’язки розподіляються на основі особистих переваг, уподобань і практичності, а не за статтю.

Взаємні звинувачення

Зміна передбачає дві речі: усвідомлення та дію.

Ріан Ейслер – Сила партнерства

Тут мені хотілось би кинути оком на взаємну непочутість з метою виявити неробочі схеми, які є нічим иншим як відголосками патріархату в болісному процесі перебудови на партнерство. Бачити обидві сторони важливо для розуміння комплексности ситуації та пошуків рішень. Нижче – не так факти, як відчуття з обох сторін, за якими щось стоїть і це щось потрібно почути.

Поширені звинувачення та скарги жінок на адресу чоловіків

Крім того, є культурні сценарії, які говорять жінкам інвестувати в першу чергу у стосунки з чоловіками, але кажуть чоловікам інвестувати в першу чергу свої особисті заняття та кар’єру, а не стосунки з жінками. Це, очевидно, суперечливі сценарії, і вони створюють програшну ситуацію як для жінок, так і для чоловіків. Жінки не отримують тих близьких інтимних стосунків, яким їх вчать — це головне. І чоловіки не можуть зрозуміти, чому жінки такі незадоволені, оскільки чоловіків навчили, що їхня кар’єра — це головне в житті — і головне, що жінки повинні робити у своєму житті — це підтримувати цілі чоловіків. Усі ці сценарії є варіаціями однієї основної ідеї домінанта: чоловіки повинні завжди контролювати ситуацію. Одним із наслідків цього уявлення є насильство над жінками. Инший – підозра у чоловіків, що жінки намагаються ними маніпулювати.

Ріан Ейслер – Сила партнерства

• Не слухають: жінки часто почуваються непочутими або знеціненими, коли висловлюють свої думки чи емоції, відчуваючи, що їхні проблеми не сприймаються серйозно.
• Емоційна недоступність: чоловіки не відкриті зі своїми емоціями, не вміють та не бачать потреби їх озвучувати; або не можуть надати емоційної підтримки.
• Контроль і домінування: чоловіки намагаються домінувати у прийнятті рішень, не допускаючи рівности.
• Відсутність зусиль у виконанні домашніх обов’язків: жінки часто відчувають нерівномірний розподіл домашніх справ та обов’язків, що призводить до відчуття дисбалансу та агресії.
• Не цінує емоційну працю: емоційна праця жінок, як-от управління стосунками та сімейне планування, часто залишається невизнаною, непобаченою, недооціненою, знеціненою, і часто лежить цілком на плечах жінки.
• Надмірний акцент на раціональному: жінки можуть вважати, що чоловіки віддають перевагу “логіці” та вирішенню проблем, а не співчуттю, що призводить до відсутности емоційного зв’язку.
• Відмова від жіночих сильних сторін: жінки можуть відчувати, що традиційно “жіночі” якості, такі як емпатія, інтуїція та турбота, не поважаються та не цінуються чоловіками.
• Сексуальна об’єктивізація: відчуття того, що тебе сприймають переважно як сексуальний об’єкт, а не як цілісну людину.
• Уникання відповідальности у стосунках: чоловіки пасивні у підтримці стосунків, залишаючи емоційну роботу та стосунки на жінок.
• Тиск відповідати традиційним ґендерним ролям: відчуття обмежености очікуваннями чоловіків щодо того, якими «мають» бути жінки, часто на основі застарілих ґендерних ролей.

Поширені звинувачення та скарги чоловіків на жінок

Нещастя чоловіків у стосунках, горе, яке чоловіки відчувають через невдачу любови, часто залишаються непоміченими в нашому суспільстві саме тому, що патріархальній культурі насправді байдуже, чи чоловіки щасливі. Коли жінки відчувають емоційний біль, сексистське мислення, яке стверджує, що емоції мають і можуть мати значення для жінок, дає змогу більшості з нас принаймні вилити душу, поговорити про це з кимось, чи то близький друг, психотерапевт чи незнайомець, який сидить поруч з нами в літаку чи автобусі. Патріархальні звичаї вчать чоловіків певній формі емоційного стоїцизму, яка говорить, що вони більш мужні, якщо не відчувають, але якщо випадково вони відчувають і почуття завдають болю, чоловіча відповідь полягає в тому, щоб придушити їх, забути про них, сподіватися, що вони підуть геть. Джордж Вайнберґ пояснює в «Чому чоловіки не хочуть зобов’язуватися»: «Більшість чоловіків шукають готову ідеальну жінку, тому що вони в основному відчувають, що проблеми у стосунках не можуть бути вирішені. Коли найменша річ йде не так, легше втекти, ніж говорити». Чоловіче удавання полягає в тому, що справжні чоловіки не відчувають болю.

Бел Гукс, Воля змінюватись: чоловіки, маскулінність і любов

• Надмірний акцент на емоціях: чоловіки часто вважають, що жінки занадто зосереджуються на емоціях, що призводить до розчарування, коли вони намагаються вести логічні чи відверті розмови.
• Критика і “діставання”: жінки критикують або дістають чоловіків, вважаючи, що вони ніколи не роблять достатньо або роблять все «неправильно».
• Емоційна маніпуляція: жінки використовують емоції, щоб маніпулювати ситуаціями або отримувати те, чого вони хочуть.
• Нереалістичні очікування: жінки мають нереалістичні очікування від чоловіків, приміром, щодо емоційної підтримки, фінансової відповідальности чи романтичних жестів.
• Контроль в інтимних стосунках: жінки контролюють або утримують секс як засіб отримання влади у стосунках.
• Відсутність оцінки: чоловіки часто відчувають, що їх не цінують за те, що вони роблять.
• Надмірний наголос на спілкуванні: деякі чоловіки можуть відчувати себе приголомшеними тиском постійно спілкуватися або виражати емоції способами, які здаються їм неприродними.
• Очікування щодо лицарства та фінансового забезпечення: чоловіки можуть відчувати тиск та розчарування через очікування бути основними постачальниками фінансів або завжди діяти традиційно лицарським способом.
• Підрив маскулінности: чоловіки можуть відчувати, що жінки підривають або критикують їхню маскулінність, особливо коли вони не відповідають стереотипній чоловічій поведінці.
• Тиск відповідати традиційним ґендерним ролям: подібно до жінок, чоловіки можуть відчувати тиск відповідати традиційним ґендерним ролям, відчуваючи себе обмеженими очікуваннями завжди бути сильними, стоїчними та головними годувальниками. Часто чуються суперечливі вимоги бути і тим класичним чоловіком старої моделі, і тим загадковим чоловіком нового зразка, що дуже збиває з пантелику.

Додамо до спільних скарг невірність, коли особа не може задовільнити своїх потреб у стосунках, не розуміє та/або не вміє їх комунікувати, і знаходить отаке ілюзорно легке рішення. Адлер також розглядає це як свідому чи несвідому помсту.

Ми можемо зрозуміти, що відбувається, коли людина відчуває, що її не розуміють і її діяльність обмежена. Вона почувається неповноцінною і хоче втекти. Такі почуття особливо погані в шлюбі, особливо якщо виникає відчуття крайньої безнадії. Коли це відбувається, починає підкрадатися помста. Одна людина хоче збаламутити життя иншої людини. Найпоширеніший спосіб зробити це – бути невірним. Невірність – це завжди помста. Правда, люди, які невірні, завжди виправдовуються словами про кохання та почуття, але ми знаємо ціну почуттів і сентиментів. Почуття завжди узгоджуються з метою відчуття переваги над иншим і не повинні розглядатися як аргументи.

Альфред Адлер – Наука про життя

Перехід до моделі партнерства

Ліки від цих скарг – усвідомлення проблеми та прийняте партнерство. Для чоловіків це означає активніше слухати та брати участь у відкритому спілкуванні, а також ініціювати його; бути емоційно доступними та рівномірніше розподіляти обов’язки. Визнання та поділ емоційної праці, яку часто беруть на себе жінки, і цінування традиційних жіночих сильних сторін, таких як співчуття та турбота, а також не так рівність як взаємність.

Повага до автономії партнерки, підтримка її внеску і гарантія того, що інтимність будується на взаємній повазі, а не лише на фізичному аспекті. Без жіночої участи тут не обійтися, адже традиційно виховану жінку часто треба ще вмовити відкласти посуд і піти відпочивати, – ми звикли мати зайняті руки. І чоловік повинен розуміти цей момент, – жінка радше не має навику відпочивати, і от у цьому їй потрібно допомогти. Тоді як участь у сімейному житті не повинна позиціонуватися як “допомога”, адже це спільна сім’я, і жінка в ній не єдина відповідальна особа. Це також не про те, хто робить більше чи менше, це просто про вияв ініціативи з точки зору турботи про кохану людину.

Ось ще одна причина чому жінка може брати на себе стільки:

Жінки приймають цю парадигму, тому що вони відчувають, що краще бути домінантом, ніж бути домінованим. Однак це спотворене бачення ґендерної рівности, яке пропонує жінкам рівний доступ до дому мертвих. У тому домі не буде любови.

Барбара Еренрайх, Серця чоловіків

Для жінок пошук балансу в емоційному вираженні може створити здоровіше спілкування. Пропозиція конструктивного зворотного зв’язку та чітке визначення потреб та меж сприяють позитивнішій динаміці. Жінки можуть обміркувати свої очікування, переконавшись, що вони реалістичні та досяжні, і визнавати внесок свого партнера, висловлюючи вдячність за його зусилля. Важливо також дозволити чоловікам спілкуватися природно, не нав’язуючи власних стандартів, адже перебудова займає час.

До інтимної близькости слід підходити як до спільного досвіду, де на першому місці взаємне бажання, згода та емоційний зв’язок.

Те, що ми повинні забезпечити одне одному передусім – це базове відчуття безпеки. Бо в силу історичних обставин жінка боїться чоловіка на рівні ДНК, а чоловік на тому ж рівні боїться виявляти свою вразливість. Досвід жінки показує, що чоловік становить небезпеку, досвід чоловіка – це суспільний наратив, про те, що його треба тримати в клітці, і це того, усвідомленішого чоловіка. А воно завжди є куди усвідомлювати далі.

На ширшому рівні стосунки процвітають, коли обидва партнери сприймають менталітет партнерства, а не конкуренції. Працюючи разом над вирішенням проблем, замість взаємних звинувачуватись, люди зростають разом. Визнання суспільного тиску, з яким стикаються як жінки, так і чоловіки, і активна підтримка одне одного в їх подоланні зміцнює зв’язок. Постійне особисте зростання, саморефлексія, комунікація та вироблення здорових навичок вирішення конфліктів необхідні для успішних стосунків. Рух до моделі партнерства, де обидва партнери відчувають, що їх чують, цінують і підтримують, сприяє міцнішому, гармонійнішому зв’язку.

Здорове фемінне та здорове маскулінне

Як чоловіки, так і жінки у дитячій невинності схильні припускати, що їхній чоловік або партнер хоче або повинен хотіти робити те, що їм зручно. Жінки часто несвідомо припускають, що чоловіки тут, щоб піднімати важкі ящики, лагодити машину та заробляти гроші. Чоловіки часто вважають, що дружини є для того, щоб піклуватися, готувати, влаштовувати світське життя та піклуватися про дітей. Жінка може відчути себе зрадженою, якщо її чоловік заявляє про свої власні потреби, вирішує кинути роботу та кидає добре оплачувану роботу або йде до жінки, яка робить його щасливішим, особливо якщо вона пожертвувала своїми потребами, щоб бути традиційною дружиною. Чоловік може відчувати таке ж обурення, коли його дружина вирішує, що хоче присвятити себе вимогливій роботі або залишити чоловіка, щоб знайти себе, і це обурення посилюється, коли хтось із подружжя ігнорує справжню потребу забезпечувати сім’ю.

Керол С. Пірсон – Внутрішній герой

Терміни здорове фемінне та здорове маскулінне стосуються якостей і енергії, які за своєю суттю не пов’язані зі статтю людини, але часто культурно пов’язуються з чоловіками та жінками. Обидва набори рис є цінними й необхідними для збалансованих стосунків і суспільства. Кожна з рис може бути присутня в людині, незалежно від статі, що логічно, адже ми зроблені чоловіком та жінкою, ми складаємося з обох: як біологічно, так і виховуємось різними людьми з різними якостями.

Культурно та історично чоловічими якостями вважаються сила, наполегливість, відповідальність, захист і здатність забезпечити структуру та стабільність. Здорова чоловіча енергія полягає не в домінуванні чи контролі, а в пропозиції керівництва, підтримки та безпеки. Це означає бути присутнім і надійним, відстоювати те, що є правильним, і чесно навігувати.

Жіночими вважаються емпатія, турбота, інтуїція, сприйнятливість і емоційний інтелект. Здорова жіноча енергія полягає не в пасивності чи підпорядкуванні, а у створенні зв’язку, сприянні творчості та прийнятті вразливости.

Чоловіки та жінки однаково можуть втілювати ці якості, створюючи динаміку, де сильні сторони кожної людини доповнюють переваги иншої.

Аніма та анімус

Теорія архетипів Карла Юнґа включає «аніму» (жіночий аспект) і «анімус» (чоловічий аспект) як частини колективного несвідомого. Ці архетипи мали на меті не обмежувати людей, а описувати, як культури історично концептуалізували різні аспекти особистости. Робота Юнґа відображає те, як суспільства спроєктували певні риси на стать, але він також вірив у важливість інтеграції чоловічого та жіночого начала в кожній особі для психологічної цілісности.

У підсумку

Модель партнерства повільно, але впевнено витісняє модель домінування. Мислителі ще з 19 століття говорили про сім’ю як крихітну модель суспільства, що має ті самі завдання, і творить суспільство на мікрорівні. Нині фасилітація заміняє менеджмент, ненасильницька комунікація заміняє перекрикування опонента на політичних дебатах. Ми ще дуже далеко від партнерської моделі, але вона вже вимальовується, і кожен з нас може долучитися до цього процесу, міняючи світ one person at a time.

Література

• Чо Нам-Джу – Кім Джійонґ, народжена в 1982
• Вівек Мурті – Самотність
• Джон Ґоттман – Сім принципів успішного шлюбу
• Ісабель Альєнде – Душа жінки
• Маршал Розенберґ – Ненасильницька комунікація
• Harriet Lerner – The Dance of Intimacy
• Riane Eisler – The power of partnership
• Bell Hooks – The Will to Change: Men, Masculinity, and Love
• Alfred Adler – The Science of Living
• Carol S. Pearson – The Hero Within
• Barbara Ehrenreich – The Hearts of Men