Дивовижно чи ні, а намацувати власні межі і розуміти, що їх перетинають, я почала лише в 27, а першу офіційну усвідомлену межу в своєму житті встановила в 34. До цього втікала, уникала й накопичувала злість, тож у 27 ця злість урешті просто вибухнула. Але нема чого дивуватися, адже сама навіть ідея таких меж почала розповсюджуватись щойно вкінці минулого століття. Всі ці емоції, емпатії та комунікації все ще такі нові для нас!
Що таке особисті межі?
Межі існують для турботи про себе. Маючи межі, ми менше гніваємось, адже наші потреби більш задоволені. Межі роблять явними наші очікування для инших та є основою для здорових стосунків. Особисті межі не можуть бути правильними чи помилковими, вони просто є такими, як є, у кожного свої.
Особисті межі не про чиюсь правоту. Якщо ти повідомляєш комусь про них, а вони їх ігнорують – це не про повагу. Оскільки ти не можеш нікого змусити поважати ці межі, залишається одне – уникати.
Межі існують для самозахисту. Якщо ти знаєш, що тебе щось засмучує, гніває, триґерить, то встановлюєш межу і оголошуєш про неї. Люди, що перетинають її, не поважають тебе і хочуть пробити твій самозахист і зробити тобі боляче. Чому вони хочуть зробити тобі боляче?
Чиїсь межі не можуть атакувати тебе, але ти можеш атакувати чужі межі. Ти не можеш умовити когось у те, що їхні межі неправильні, а вони не про переконання, а про самовідчуття. Людина, що перетинає твої межі, вважає, що її еґо несе більшу цінність, аніж твої межі та ваш стосунок. Для чого тримати таку людину поруч? Межі – це наші фільтри й обереги.
Зрозуміти, де лежить наша особиста межа, досить легко, – часто її позначає наш гнів. Тобто, у підсумку, у здорової людини все одно спрацює якийсь механізм самозахисту, коли її межі порушено, але якщо це не усвідомлені межі, це радше виглядатиме як огризнутися й уникнути конфлікту. А конфлікти необхідні для особистого та стосункового розвитку, це маленькі кризи, в яких ми прогресуємо. Усвідомленість дає нам віжки в руки.
Як встановити межі?
Отже, коли говоримо про усвідомлене встановлення меж, то маємо на увазі відкрите спілкування та відстоювання особистих цінностей задля захисту від компромісу чи порушення цих меж. Для цього ми:
- Визначаємо наші цінності. Здорові стосунки передбачають взаємозалежність між двома незалежними людьми. У кожного є особисті цінності, а в стосунку маємо також цінності взаємозалежні, які й слугують основною опорою стосунку, їх, на відміну від особистих, можна дещо адаптовувати під стосунок.
- Затверджуємо межі. У міру гнучка та асертивна комунікація щодо взаємних намірів, уподобань, прийнятного й неприйнятного у межах наших цінностей. Ніхто не здатний просто вгадати наші межі. Говорити слова ротом – це перше, чого я вчуся в стосунках.
- Шануємо й захищаємо межі. Навряд чи це потребує особливих пояснень: порушення меж має мати наслідки.
Види особистих меж
- фізичний контакт (некомфортно обіймати людину, яку ви щойно зустріли)
- вербальна взаємодія (не хочу зараз розмовляти)
- особистий простір (не хочу гостей)
Ці межі можна поділити на кілька конкретніших категорій:
- емоційне (захист нашого емоційного благополуччя)
- фізичне (захист нашого фізичного простору)
- сексуальне (сексуальна безпека)
- інтелектуальне (право на власні ідеї й переконання)
- робоче місце (захист нашої здатности виконувати свою роботу без втручання чи драми)
- матеріальне (захист наших особистих речей)
- час (захист використання та неправильного використання нашого часу)
Межі також можуть існувати в різних ситуаціях, зокрема на роботі, вдома, при відвідуванні родини, коли з друзями.
Формування меж у дітей
Не дивно мати труднощі зі встановлення меж у дорослому віці, коли в дитинстві нам заборонено буквально все, а вимог щодо нашої поведінки натомість забагато. Нам треба потурбуватись про те, щоб дотриматись усіх існуючих норм та правил, нікого не образити і загалом сидіти стовпчиком без жодної плямки і звуку. В дитячому світі часто йдеться більше про комфорт инших, а не нас самих. “Щось не подобається – іди” – за таких принципом я “будувала” стосунки все своє життя. Працювати над стосунками? – ні, не чули. До 27и я й не уявляла, що з цим щось не ок.
Ще один жахливий наслідок – дозволяти иншим щодо себе забагато, знущаючись таким чином із власної психіки, втрачаючи самооцінку та самоповагу, прогинаючись, не вміючи сказати “ні”.
Не можна змушувати дітей робити те, чого вони не хочуть, коли це не є необхідним, бо наслідком цьому може стати що завгодно від булімії до педофілії. Бо так, власне межі то не лише про людей, а й про стосунки з речима – їжею, девайсами, природою тощо. Натомість варто вчити дитину простукувати власні межі, поважати їх та розпізнавати наші власні межі.
Не зважаючи на те, що спілкуючись та проводячи час разом ми творимо спільне енергетичне поле та відповідальність (у латиносів навіть термін такий є – афективна відповідальність), важливо вміти розрізняти де наші бажання, потреби, емоції тощо, а де чужі, та турбуватися передусім про власний добробут, адже той, хто не здатний допомогти собі, навряд чи зможе допомогти оточуючим. Розмиті межі загрожують нездоровим способом життя, підвищують ризик хворіб і конфліктів, це доведено.
Читайте також:
Про ненасильницьку комунікацію
Ну що ж, то в мене зараз один із запитів на психотерапії) і, звісно, поле пропрацювання в стосунках з дітьми.
добре, що ми то бачимо, успіхів тобі!