Те, чого я хочу в своєму житті, – це співчуття, потік між мною та иншими людьми, що ґрунтується на взаємній сердечній віддачі.
Маршал Розенберґ “Ненасильницька комунікація”
Емоційний шантаж
Якось я сказала одній людині, що хочу розійтись, а він у відповідь заявив, що збирається покінчити з життям. Дивовижно, але моєю реакцією був цілковитий внутрішній штиль, і вперше в мені відбувся невидимий розподіл: де хто, де чий вибір, де чия відповідальність. У цій дивній ситуації мій стан уперше в житті був таким, яким я хотіла б бачити його завжди. Але життя бурхливе, ми непрості створіння, енергетичний синтез з иншими робить нас прекрасними чи потворними, але то все лише лейби на означення процесів, які ми мало розуміємо.
Той стан чіткого розмежування де чиє є моїм еталоном у стресовій ситуації, в ті миті, коли радять зупинитись і просто подихати. А тоді переключитися з реактивного стану на продуктивний, означити відчуття та потреби, свої та співрозмовника, і попрацювати над взаєморозумінням. Це початок ненасильницької комунікації, і, власне кажучи, стресова ситуація не мусить бути триґером для початку праці над нею.
Потреба
Одного дня я змогла дати ім’я своїй релігії: релігія потреби. І не здогадувалась, що хтось, як завжди, вже написав про це цілу книжку. Напротивагу звичному режиму спілкування-для-порозуміння – пошуку компромісів, Маршал Розенберґ запропонував ідентифіковувати потреби та задовільняти їх; тобто якщо у першому варіанті кожна сторона чимось жертвує, у другому – кожна сторона задоволена. Для цього необхідно взяти на себе відповідальність за власні почуття, думки, слова та вчинки, висловлюватись чесно та отримувати інформацію з емпатією.
Впродовж книги Розенберґ майже не використовує слова “насильство” чи “насильницький”, натомість life-alienating – такий, що відчужує життя, напротивагу life-enriching – такому, що збагачує життя. Як вийти з розмови, збагатившись, а не розорившись?) Як завершити мертву розмову, чи влити у неї життя?
У діалозі Розенберґа поняття погоджуватись/не погоджуватись
засуджувати/вішати лейби змінюються на спостерігати без оцінок, емпатувати, виражати свої почуття, знаходити корінь відчуття – потребу, озвучувати прохання, яке б задовільнило її, допомагати иншим зробити те саме.
“Нижче наведено деякі основні людські потреби, які ми всі поділяємо:
- автономність
– у виборі мрій, цілей, цінностей;
– у виборі плану для реалізації мрій, цілей, цінностей;
- святкування
– святкувати творення життя та здійснення мрії;
– святкувати втрати: коханих, мрій тощо (траур); - цілісність
– справжність;
– творчість;
– смисл;
– самоцінність; - взаємозалежність
– прийняття;
– вдячність;
– близькість;
– громада;
– чуйність;
– внесок у збагачення життя;
– емоційна безпека;
– емпатія;
– чесність;
– любов;
– заспокоєння;
– повага;
– підтримка;
– довіра;
– розуміння;
– теплота; - гра
– веселощі;
– сміх; - духовне єднання
– краса;
– гармонія;
– надхнення;
– порядок;
– мир - фізичне живлення
– повітря;
– їжа;
– рух, спорт;
– захист від небезпечних для життя вірусів, бактерій, комах, хижих тварин;
– відпочинок;
– сексуальне самовираження;
– притулок;
– дотик;
– вода.”
Ненасильницька комунікація означає бачити потребу поза емоціями.
Насильницька комунікація vs ненасильницька комунікація
Наш репертуар слів для обзивання часто більший за наш лексикон для чіткого опису наших емоційних станів.
Маршал Розенберґ “Ненасильницька комунікація”
Стривайте, що ж таке насильницька комунікація? Вішання лейб, звинувачення, присоромлення, порівняння, вимагання, осуд, – те, як більшість із нас будує діалог, і Розенберґ не засуджує нас за це, адже це складова нашої культури та виховання більшости з нас (“ми рано вчимося відрізати себе від того, що коїться в нас самих”), але закликає нас звільнитися від культурних умовностей, навчитися дослухатися до почуттів та потреб, і, як наслідок, перестати бачити в людях монстрів.
- Звинувачення та покарання не сприяють мотиваціям, на які ми хотіли б надихнути инших.
- Однією з форм відчуження життя є використання моралістичних суджень, які передбачають неправильність чи поганість з боку тих, хто не діє в гармонії з нашими цінностями. Иншим є використання порівнянь, які можуть блокувати співчуття як для инших, так і до нас самих.
- Вираження нашої вразливости може допомогти вирішити конфлікт.
Осуд і гнів
Класифікація та осуд людей сприяє насильству.
Маршал Розенберґ “Ненасильницька комунікація”
Коли наші потреби незадоволені, ми навчені вважати, що з иншими людьми щось не так. Одначе инші можуть бути лише стимулом наших емоцій, але ніяк не їх причиною. За нашим осудом, гнівом чи аналізом инших завжди ховається якась незадоволена власна потреба. Змішуючи в одне наші спостереження та оцінку инших ми зменшуємо ймовірність бути почутими, адже співрозмовник швидше за все почує критику і налаштується опозиційно. Так само, людям важко почути наш біль після зливи обвинувачень, адже вони концентруються на власному почутті провини.
Я переконаний, що якою б мірою я не підтримував ідею існування такого поняття, як “необережність” чи “халатність”, “жадібна людина” чи “моральна людина”, я докладаюсь до насильства на цій планеті.
Як можна виразити гнів:
- Зробити павзу.
- Дихати.
- Ідентифікувати наш осуд (неважливо стосовно себе чи инших).
- Встановити зв’язок з нашими потребами.
- Висловити свої почуття та незадоволені потреби.
Емпатія
Я дійшов висновку, що люди подобаються мені більше, коли я не чую, що вони думають.
Маршал Розенберґ “Ненасильницька комунікація”
Оскільки за всякими словами стоїть істинна причина їх озвучення, метод передбачає дослухання до спостережень, чуттів, потреб та запитів, а не хаосу думок. Співпереживання має мало спільного з власне переживаннями, як я сприймала це раніше, а більше – зі співпроживанням, тобто емпатія більше свідома, ніж емоційна: бути і чути, даючи співрозмовнику можливість повністю виразитись, перш ніж звернутися до пошуку рішень та задоволення запитів.
Однак, не може запропонувати емпатію той, хто сам її спраглий.
Нам потрібна емпатія, щоб дати емпатію. Коли нас тягне захищатися або ми не в змозі співпереживати, нам потрібно (1) зупинитися, дихати, поемпатувати собі; (2) покричати ненасильницьки або (3) взяти тайм-аут.
Схема дій
- Виразити власні потреби.
- Знайти реальні потреби иншої людини.
- Переконатися, що знайшли істинну потребу.
- Емпатуємо так довго, як треба для того, щоб почути потреби одне одного.
- Пропонуємо стратегії вирішення конфлікту.
Схема може виглядати по-иншому в залежності від ситуації, але формула завжди приблизно однакова: спостереження-почуття-потреба-прохання.
Якою б не була ситуація, вирішення конфліктів передбачає всі принципи, які я окреслював раніше в цій книзі: спостереження, виявлення та вираження почуттів, встановлення зв’язку між почуттями та потребами та озвучення здійсненних прохань иншій людині з використанням чіткої, конкретної, позитивної мови дій.
Спробуймо: бачу, що ви не підписалися на цей блог і почуваюся засмучено з цього приводу, я потребую зробити внесок у збагачення ваших життів, будь ласка, підпишіться (кнопка внизу сторінки).
Я не підписана ще досі ?