Які бувають дитячі страхи, чи минають вони і як з ними жити.
Мої дитячі страхи
В дитинстві у мене було дві травми, пов’язані зі страхами і водночас із недовірою. Першим був суто інстинктивний страх ковтати пігулки, горло судомно стискалося і все. Мама не вірила, що я просто не можу їх проковтнути і нервувалася, — я часто спостерігаю схожу нетерпимість до власної дитини.
Друга історія пов’язана зі скелетами: якось під час лісової прогулянки я побачила в хащах скелет і поспішила повідомити про це свою сім’ю, але замість того, що взяти мене за руку, піти й разом передивитися що то таке і поговорити про це, мене попросили не казати дурниць і знов-таки банально мені не повірили. Отже, для мене воно не так про страхи, як про недовіру та підкошену довіру до себе ж, адже коли тобі не вірять близькі, отже… з тобою щось не так?
Що відчуває дитина, яку вчать не довіряти своїм страхам та не довірятися з ними иншим? Куди при цьому дівається сам страх? Чим є страхи, у що вони можуть розвинутись та як із ними працювати — читаємо далі.
Як виникають страхи та якими вони бувають
Відомо, що емоції потрібні для кращої орієнтації, так, страх дає нам сигнал про потенційну небезпеку. Водночас маємо розібратися з тими страхами, аби вони давали нам рухатися вперед, адже мозок завжди старається обрати безпеку та звичне, оскільки це збільшує шанси на виживання.
Страхи найчастіше позначають невідомість, адже висота це підозріло високо, а темрява — і зовсім непізнано, лікар чи будь-яка неприємна процедура на кшталт ін’єкції — це часто біль або дискомфорт, тому хочеться від них утекти, собаки чи комахи можуть поводитись непередбачувано в порівнянні з людьми та, на відміну від людей, кусатись, а найбільша невідомість з-поміж усіх, — залишитись без опори, дорослого. Найпопулярніші страхи з’являються з суто генетичних причин та стосуються навколошнього середовища, приміром, страх глибокої води.
Страхи також можуть з’явитися як наслідок неприємного досвіду. Тобто страх може проявлятися по-різному та бути частково інстинктивним, а частково “навченим”, а також частково реальним, а частково уявним, коли ми лякаємось від одного лиш сценарію в голові. Менш вагомим від цього він не стає. Страх, з яким повелись неправильно, може перерости в щось гірше, приміром, патологічну тривогу чи депресію.
Згідно з Psychology Today уявний страх викликає радше параліч, тоді як реальний страх змушує нас до дії, тому для вирішення проблеми пропонується зустрітися зі своїм страхом безпосередньо. У випадку з дитиною для цього швидше за все потрібний дорослий і не обов’язково означає жбурляння в океан дитини з фобією глибокої води, але виважену спільну зустріч із тією водою. Зважмо також, що дорослий може не лише допомогти подолати страх, а й нав’язати його чи “поділитися” власним, тож наша поведінка у кожній ситуації завжди є найдієвішим інструментом навчання. Пам’ятаймо, що найкраще діти вчаться спостерігаючи.
Розвиток страхів у маленьких дітей
Розрізнення емоцій штибу суму, гніву та страху формується у дітей в 4-5 місяців. У 8-12 місяців дитина вже добре розуміє значення наляканого обличчя та формує реації типу хапання за батьків у пошуку порятунку. Це також вік, у якому доволі популярний страх незнайомців. Від 2-5 в дитини може проявлятися безліч страхів, на які потрібна правильна реакція з боку дорослого —вислуховування, пояснення, перекриття негативного досвіду позитивним, підтримка та любов.
Тривожні дзвіночки: візульний регрес у розвитку – дитина починає поводитися як молодша за свій вік, наприклад, невиразно розмовляти, смокче палець, гризе нігті, пісяється вночі. У таких випадках варто пошукати причини психологічного дискомфорту. Таке може відбуватися, приміром, коли дитина адаптовується до нових умовах, наприклад, дитячого садочка.
Як упоратися з дитячим страхом
- Уважно слухати і бути поруч
- Подбати про безпеку (обійняти, прикрити, відвести в безпечне місце)
- Допомогти дитині назвати те, що відбувається, сам страх та те, що його спричинило (тренувати здатність дитини робити це самостійно)
- Не реагувати надмірно
- Не сміятися з дитячого страху, не ігнорувати його, не знецінювати і не заперечувати його
- Відважно зустрічати страх разом та розглядати його зблизька, якщо дитина до цього готова
- Зробити страх смішним (тобі не здається, що ця тінь трохи кумедна? дивись як смішно вона рухається, коли рухаюся я; можна погратися в театр тіней; можна намалювати страх, а тоді домалювати йому щось кумедне)
- Програвати ситуації, що лякають, в іграх (найвідоміший приклад гри, у якій програється страх бути покинутим, – “ку-ку”, що згодом прогресує у гру в “хованки”
- Оповідаємо історії, в яких герой упорався зі схожим страхом
- Не бійтеся боятися)
Книги, що допоможуть дитині подружитися з емоціями
- А. Льєнас «Монстрик і його кольори»
- С. Ісерн «Емоціємір інспектора Дила»
- Серія «Від…до». «Почуття. Від суму до радості»; «Страхи. Від переляку до сміливості»
