Починаючи цей блог, я й не уявляла, що це мій вступ до людини, а моя путь лежить у соціальну антропологію. Я просто відповідала на власні запитання, що з’являлися на шляху материнства, все більше заглиблюючись у природу речей. Нині знайшла цьому назву, а отже, знаходити інформацію стало ще легше. Зокрема, я саме завершила другий курс з антропології від “Культурного Проекту” – Антропологія дитинства.
Якщо перший курс дав мені загальне уявлення про те, чим взагалі займається антропологія (і дав безліч вказівників), то другий ще ближче торкнувся тематики блогу Принадії, ввівши мене в антропологію дитинства. В проєкту є також актуальний курс про антропологію війни та безліч инших прекрасних курсів на гуманітарні теми. Найсильніша сторона проєкту – це віддані своїй справі лектори, яких дійсно цікаво слухати, зокрема лекторки двох курсів, які я прослухала – антропологиня Тіна Полек та культурологиня Лариса Осадча.
Антропологія дитинства
Курс зачепив кілька тем, яких я торкалася тут раніше, що підкреслило, що я у правильному місці, зокрема, я писала про історію виховання, особливості французького виховання, неперекладні терміни щастя з різних куточків світу, транзакційний аналіз. Загалом курс охопив виховні традиції Японії, Китаю, США, Франції, Ізраїля, Фінляндії, Швеції та України з точки зору соціально-антропологічних досліджень, а також додав культурологічної та психологічної нотки. Нотки, які цілком могли б бути оркемими курсами).
Компоненти дитинства
Антропологи вивчають дитинство, щоб зрозуміти, як культури формують досвід, розвиток і соціалізацію дітей, а отже, майбутніх дорослих. Ось ключові моменти:
- Культурна варіативність: поняття дитинства та очікування від дітей відрізняються в різних культурах. Те, що вважається прийнятною поведінкою, обов’язками та етапами, може значно відрізнятися від одного суспільства до иншого.
- Соціалізація та формування особистости: Дитинство є критичним періодом для соціалізації, коли діти вивчають норми, цінності та ролі свого суспільства. Цей процес допомагає сформувати їхню ідентичність і місце в культурі.
- Ініціація в дорослість: у багатьох культурах є особливі ритуали чи свята, які відзначають перехід від дитинства до дорослого життя. Ці ритуали можуть включати церемонії, навчання або тести на зрілість. Наприклад, у деяких корінних народів Австралії є традиція посвяти в зрілість, коли юнаки проводять цілих шість місяців наодинці з дикою природою (приміром, народ пітьянтьятяра).
- Роль гри: гра загальновизнана як важлива для розвитку дитини, але її форми та цілі можуть відрізнятися. У деяких культурах гра є високоструктурованою та навчальною, тоді як в инших вона більш вільна та творча.
- Освіта та навчання: Методи та зміст освіти відрізняються в різних культурах, що відображає різні пріоритети та цінності. У деяких суспільствах освіта є формальною та шкільною; в инших – неформальною, зі знаннями, що передаються через усні традиції та рутини.
- Залучення сім’ї та громади: У деяких культурах виховання дітей є колективною відповідальністю, де члени сім’ї та громади відіграють активну роль. В инших він більше зосереджений на нуклеарній сім’ї.
- Дитинство як соціальна конструкція: антропологи розглядають дитинство не просто як біологічну фазу, а як соціальну структуру, сформовану економічними, політичними та культурними факторами. Ця перспектива допомагає зрозуміти, як на досвід дитинства впливають ширші суспільні структури і яке місце людини в суспільстві загалом.
Що таке виховання
Есенцію виховання можна конденсувати до передачі дитині цінностей та відповідного до культури відчуття відповідальности та самостійности, зокрема розрізняють колективістські та індивідуальстські типи культур. Мені сподобалася теза Лариси Осадчої про те, що найкраще, що батьки можуть дати дітям – це відчуття гідности та визнання.
Міжкультурний аналіз виховання
Ось стисле порівняння дитинства та виховання в Японії, Китаї, Ізраїлі, Швеції, Фінляндії, Франції, США та Україні:
Колективістські та індивідуалістичні культури:
- Колективісти (Японія, Китай, Ізраїль): Акцент на гармонії в групі, відданості сім’ї, повазі до влади та соціальній відповідальності. Освіта сувора, дисципліна, академічній успішність як цінність.
- Індивідуалісти (США, Швеція, Фінляндія): Акцент на самовираженні, незалежності та особистих досягненнях. Освіта орієнтована на дитину, сприяє творчості та критичному мисленню, з меншим акцентом на стандартах та перевірках знань. Переселившись до Швеції, я нарешті знайшла мир між собою та середовищем, адже в нас спільні цінності.
Склад сім’ї:
- Традиційний (Японія, Китай, Україна): Акцент на сімейній ієрархії та повазі до старших із поєднанням нуклеарних і розширених сімей. Думаю, звідси Україна поволі вирулює.
- Егалітарний (Швеція, Фінляндія): Пріоритетом є гендерна рівність і баланс між роботою та особистим життям, коли обоє батьків розподіляють відповідальність за виховання дітей.
Освіта:
- Жорстка і орієнтована на тестування (Японія, Китай, Україна): Академічні успіхи високо цінуються, з упором на структуроване навчання та підготовку до іспитів.
- Орієнтована на дитину (Швеція, Фінляндія): Системи освіти надають пріоритет благополуччю учнів, креативності та мінімуму домашніх завдань.
Гра:
- Структурована (Японія, Китай): Гра часто передбачає організовану діяльність із меншим часом для неструктурованої гри через академічний тиск.
- Неструктуроване (Швеція, Фінляндія): Гра часто проходить просто неба й неструктурована, що відображає культурний акцент на природі та збалансованому житті.
Соціалізація:
- Повага та стійкість (Ізраїль, Україна): Діти виховуються з почуттям стійкості, сформованим історією та викликами країни, з наголосом на соціальній відповідальності та відданості родині/державі. Ізраїль, як на мене, взагалі на цьому стоїть.
- Ввічливість і самовпевненість (Франція, США): Дітей вчать бути ввічливими, впевненими та незалежними, зосереджуючись на особистих досягненнях і успіху.
Культура сорому / Культура вини
Культура сорому
Культура сорому ґрунтується на зовнішньому контролі поведінки людини, де акцент робиться на тому, як людину сприймають инші. Сором виникає, коли людина не відповідає очікуванням суспільства або порушує соціальні норми, що призводить до суспільного осуду.
У таких культурах важливо зберігати обличчя, репутацію та честь. Люди контролюють свою поведінку, аби уникнути осуду з боку суспільства, родини або групи людей. Це, приміром, Японія, Китай, Корея та инші східноазійські країни.
Культура вини
Культура вини ґрунтується на внутрішньому контролі поведінки через совість і моральні принципи. Вина виникає, коли людина порушує свої власні внутрішні моральні норми, що призводить до почуття провини, навіть якщо про це ніхто не дізнається.
У таких культурах акцент робиться на внутрішніх моральних цінностях та індивідуальній відповідальності. Люди контролюють свою поведінку, аби уникнути відчуття провини перед собою або власним моральним кодексом. Це, приміром, США, Німеччина, скандинавські країни.
Підсумки
А у підсумку що? 1. Культурнопроектівський курс “Антропологія дитинства” у статті не розкрито, якщо розумієте про що я) 2. Курсу хочеться більше, про більше країн. Адже такі речі дуже допомагають зрозуміти, в якому світі ми живемо, чим зумовлена така різниця між культурами та як із цим мирно співіснувати.
Література
- Джулі Літкотт-Гаймс – «Як виховати дорослого: підготовка дитини до успішного життя»
- Памела Дракерман – «Французьке виховання. Історія однієї американської мами в Парижі»
- Brenna Hassett – Growing Up Human
- David F. Lancy – The Anthropology of Childhood
