Дуже мені сподобалась ідея з книги Тіни Брайсон та Деніела Сіґела “Досить істерик” щодо саундтреку, мовляв, перш, ніж братись до вирішення ситуації, варто вимкнути всередині себе звуки триллера і ввімкнути приємну романтичну музичку, ну, як варіант. Або уявіть собі, як ви заглядаєте на дитячий майданчик, вдалині лунають крики москалів, дітлахи б’ються і репетують. Нічо такого, еге? А тепер ввімкніть музичку з Тарантіно, переберіть повітря пальцями й сміливо робіть перший крок, – ну як, є покращення? Вдало підібраний трек вирішить 90% наших лих, і якщо не вдається ввімкнути його всередині, можна зробити це зовні.
Цими днями як не напишеш про вірус, то вважай все пропало, коронавірус, коронавірус, covid-19, google, я тут, не викреслюй мене із книги живих ?.
Коронавірус – це таке маленьке нагадування про те, що всім нам рано чи пізно гаплик, тому краще негайно переглянути, що ми робимо, з ким, як, для чого тощо. Люди сміються, мовляв, так природа посилає нас у кутик подумати про свою поведінку, як то ми у давні часи своїх дітей, – а що, може буть. Чого варте лише повернення дельфінів у венеційські канали. Що після карантину не настане зненацька раю – вже зрозуміло, лишається обмежити фізичні контакти, мити руки і впевнено проприскувати спиртом свій шлях у майбутнє. Ніхто не знає, чим це все закінчиться, але хіба ми колись знали насправді, що буде завтра? Прочухати тлінність, помножити вдячність, переставити пріоритети – не вірус, а суцільна користь. Панікувати смислу нема, бо то погіршує імунітет, зменшуючи наші шанси на виживання.
Щодо думок на кшталт чи не виростуть наші діти соціопатами і як пояснити їм, чого не можна на майданчик, все дуже просто: ні, і бо карантин. Не забуваймо, що ми для дітей береги і чіткість зображення, і все з ними буде добре, допоки в них є позитивно налаштовані врівноважені ми. А щоб такими залишатись, нам потрібно трохи віри в те, що все буде добре і ми це все переживемо. Всяка криза – шанс переформатуватись і побачити нові можливості, приміром, сподіваюсь на покращення кількости й якости сервісів доставки продуктів, страв та будь-чого, в Україні це все ще на дуже слабкому рівні.
Люди отримали різнорівневі виклики на виживання, природа отримала відпочинок, діти отримали нові ігри і таки більше часу з дорослими. Не проблеми і відчай – випробування і шанси. Ми згадали про гігієну, особисті кордони, вчимося виживати на самоті чи то в тісноті, переглядаємо умови праці більше у бік затишного й просторого онлайну, бережемо довкілля, вчимося тішитись простим речам і бути разом.
Усяка криза – триґер прогресу, хай навіть він займе 400 років, як то було з чумою. Пандемія похитує стовпи, на яких все стоїть, чума похитнула середьовіччя головного мозку, розбудила медицину, підкосила релігію й феодальний лад, залучила до виробництва жіноцтво. Коронавірус – не такий страшний, як чума, і він у наших немитих руках, та однозначно і він щось змінить на цій планеті.
Це не є найстрашніша пандемія світу, і вже напевне не найгірший із наших ворогів. Найважливіше, що можемо зробити – це не заразитись самим і не заразити инших, а отже, добре мити руки й тримати дистанцію. Це сповільнить пандемію і дасть час медикам надати допомогу постраждалим та вченим – знайти рішення.
Ось 2 гарні інфографіки від visual capitalist: одна порівнює найбільші пандемії світу, инша демонструє рівень заразности:
Ситуації у всіх різні, але ось кілька ідей, що можна зробити в ці нелегкі часи, це прості і буденні речі, про які часом забуваєш у скрутну хвилину:
– зберігати спокій
– брати до уваги факти
– не зловживати онлайном
– виявляти співчуття і взаємопідтримку
– досліджувати можливості
– спілкуватися ясно і ласкаво
– бути відкритими і чесними
– відпочивати
– працювати
– планувати
– медитувати
– займатися спортом
– проявляти креативність
– дбати про инших
– концентруватися на теперішньому.
Будьте здорові!
