Сталося так, що я добряче оточила себе мамами ровесників мого Прибульця, тому трохи смішно, коли всі водночас починають робити ґвалт з однакових причин, і водночас – це підтвердження того, що явище справді має місце. Два – то діагноз перший перехідний вік. Втім, дана криза варіюється в діапазоні 18-30 місяців.
Як розпізнати цю кризу? Дитина може нити, верещати, впадати в сльози (мати перепади настрою), битись, кусатись, падати на підлогу, товкти себе по голові, кидатись предметами тощо. Словом, схоже на будь-яку иншу кризу. Різниця лише в тім, що з віком вони влягаються. Дослідження виявило, що 20% дворічок мають один приступ на день, в 3 роки це 18%, тоді як в 4 роки – 10%.
В два дитина перекочовує зі статусу немовляти до статусу кризи трьох років самостійної одиниці. Це однозначно час шквалу неконтрольованих емоцій, бо дитина власне вчиться їх контролювати, і вчитиметься ще роками, просто 2 – це один з таких приблизних піків, і триває він десь так до наступного піку, того, що в три ?. Та що там емоції – навіть тіло, адже малюк щойно навчився ходити, а його дрібна моторика та координація рухів усе ще далекі від перфектного.
Для багатьох діток це також час переходу від підгузка до горщика, від дитячої їжі до дорослої, від безмовности до мови, від маминої циці – до її відсутности тощо, не кажучи вже про мільйон соціальних навичок, здобутих на майданчику. Тому однозначно – нам з Прибульцем легше, ніж багатьом. Спеціальної дитячої їжі у нас ніколи не було, підгузка носили лише надвір чи в подорожах, циця усе ще в ділі. Але криза не минає й нас. Плачі на порожньому місці і поганий сон – основні її складові. Це важко, це втомлює, і навіть циця, буває, синіє й відвалюється.
Важливою частиною становлення є також дитяче НІ, і ним я активно насолоджуюся ще з півтора року. Власне, ТАК чую лише на авокадо і гуляти.
Але:
1. Нічого особистого. Це не бунт проти вас і не бажання помсти чи зумисної шкоди. Малюк вас любить. Він просто так росте і розвивається, пізнає і вчиться.
2. Малюк перевіряє межі і ставить експерименти. Що буде, якщо я ревітиму пів години нонстоп? Чи будуть вони мене все ще любити? А що коли я вступлю в какашку? А розіб’ю щось? А не робитиму те, що просять? Невелика кількість чітких правил, терпіння і обійми допоможуть. Усім.
3. У малюка загострені переживання, як і у всякому перехідному віці. Найкраще тут допоможе вищезгадана чіткість та звичні безпека і комфорт. Це включає вчасну їжу та сон, зрозуміла знайома рутина, відсутність надто великого вибору. Водночас малюк якраз вчиться робити вибір, тому мінімальний вибір з двох пунктів піде на користь, найпопулярніший приклад: яку вдягатимеш футболку – білу чи червону? що хочеш на сніданок: омлет чи кашу? Відкрите питання штибу ‘Що ти сьогодні вдягатимеш?’ може загнати дитину в ступор, це занадто філософське питання для дворічної дитини)
4. Малюк вчиться мати власну позицію. Це наш шанс допомогти сформуватися сильній незалежній особистості. Ми повинні поважати його ‘ні’, а він повинен поважати наші.
5. Що може ховатися за цією істерикою? Можливо, це елементарні хочу їсти/спати/обніматись/додому/гуляти? Можливо, малюк засмутився, бо його словникового запасу не досить, аби пояснити свої потреби, а ми, які раніше легше вловлювали його потреби, вже не ловимо їх так легко, адже малюк росте і ‘складнішає’. Уявіть собі, як це, коли ви не можете висловити, що вас турбує, і не можете самі собі зарадити. Можливо, ми не даємо йому можливости заявити про себе, самовиразитись, взяти контроль над ситуацією, отримати необхідний навик, робимо все за нього? Можливо, він знає, як щось робити, але йому не вдається це зробити фізично? А може, йому просто бракує нашої уваги?
Звісно, нам не завжди вдається зрозуміти причину істерики. Ми зайняті, ми поспішаємо, ми розгублені і втомлені. Нам хочеться елементарної тиші. Як реагувати, аби не травмувати малюка та вийти сухими з води?
• сприймайте малюка серйозно. сміх та спроби забавити може спричинити посилення істерики. коли можливо – перемикайте увагу на щоинше, коли малюк під напливом емоцій, краще дозволити йому пережити її, аніж різко виривати його з неї.
• залишайтеся спокійними. ми береги для океану малюкових емоцій. тут нелегко, бо ми елементарно не витримуємо того вольтажу, і все ж, зовсім трішки, будь ласка, дихайте, малюку зараз теж важко, його роздирають емоції, а ми – його єдине опертя.
• ігноруйте погану поведінку, коли це можливо (коли дитина не намагається нашкодити собі чи вам фізично), і заохочуйте добру. коли буря вщухне, замість ‘не можна’ поясніть, як можна було вчинити натомість, спокійним тоном, обійміть.
Покарання – не варіант, бо наша мета не залякати малюка, змусивши його робити так, як нам хочеться, а заохотити його слухатись нас. Замість покарання існує така штука як пояснення.
Спостерігаю, що в цьому віці, побачивши проблеми з вкладанням спати, батьки вирішують відмінити денний сон узагалі. Я думаю, це помилка і варто пережити цей етап. Я думаю, що не лише малюкам, а й багатьом дорослим необхідний цей денний відпочинок, і витісняти його з життя не варто. Підозрюю, дитині важче вкладатися на цьому етапі внаслідок емоційних штормів та потреби ув опорі навколишньому середовищу. Бо так формується самість. Втім, діти різні, і мамі видніше.
Згідно з дослідженням 75% істерик тривають не довше, ніж 5 хвилин. Тримайте це в голові, бо 5 хвилин пережити легше, ніж пекло невідомости.
Термін ‘жахливі два’ родом ще з 50-их, думаю, його вже пора замінити на щось людяніше, наприклад, ‘не-такі-вже-й-жахливі-два’. Дитина розвивається, панове, все гаразд, на зв’язку.
Рекомендована література:
• Алла Слотвінська – Бавимося разом, або як упоратися з дитячим непослухом
• Тіна Брайсон, Деніел Сіґел – Досить істерик! Комплексний підхід до гармонійного виховання дитини
