Якщо довго чи глибоко вдивлятися в дитину, проступають сльози. Але вони висихають із першим же сигналом небезпеки із дитячих штанят. Дитина швидко вчить балансу між небесним та земним.
Зміст
Саморозвиток
Недавно вичитала, що деякі матусі вважають, що зупиняються в розвитку, стаючи матерями. Нє, ну ті, що так вважають, певно й зупиняються, а я пізнала цілковито новий світ вагітности, а тепер ось ще пізнаю бонусні світи материнства та Прибульця. Куписько нової інформації, нових починань, умінь, знайомств, пригод. Навіть якби я не цікавилась нічим, окрім дитини, назвати це зупинкою доволі непросто.
Дитина як ніхто і ніщо вчить бути тут і зараз. Якщо ви думатиме про те, що треба поїсти, в мить, коли дитині треба повибачтесрати, ви просто зійдете з розуму. Все по черзі, і розсіюючись на все й одразу, ви навіть не зможете розібратися на що саме зараз черга. Бо диктує дитина. Ні, не завжди, лише поки не встане на ноги перших кілька місяців. Роль диктатора вам ще й набриднути встигне. Дитина також вчить to chill, бо, знов таки, можна зійти з розуму, перебуваючи у постійній напрузі: чо він плаче? він наївся? покакав? чому не сходить висипка? я погана мама? тощо. Дитина – ваш особистий будда. І вам торба)
Моє перше правило, виведене з мамобуття – не напрягатись. І, я там була, а отже, знаю, як це може бути непросто, але по-справжньому добре – вчитися якраз у таких ось інтенсивних умовах.
На сьомому тижні я вперше слухаю музику, після пологів ще довго був перегруз, я не сприймала інформації на инші теми і просила вимкнути будь-які сторонні звуки. Дерзаю виходити на прогулянку зі слінґом та навушниками, – не відчути дитину неможливо. Другий місяць узагалі видався присвяченим слінґоносінню. Мої ноги й далі болять (про скільки речей нас ніхто не попереджає заздалегідь!), але рукам стало легше. І вкладатися спати стало легше: вимотала акуратненько та так з дитинкою на собі й вклалась. Якщо перший місяць був відходняком і притиранням, то другий – спостереженням і навчанням. Дивовижно наскільки краще я тепер розумію малюка! Особливо після тижня, проведеного вдвох.
Якщо з Прибульцем провалятися в ліжку весь день, він добрішає, і навіть відпускає мене поїсти чи в душ. Що за милосердна дитина!
Милосердна дитина безсоромно спить на мені, і за два місяці мені рідко коли перепала нагода поспати йнакше, аніж напів сидячи, але так треба, і все так не буде, як то кажуть. Найважливіше – то не дати йому плакати і загалом подбати про те, щоб він був якомога
щасливішим.
Рефлекси
Неймовірно цікаво спостерігати, як проявляється щось нове! Наприклад, хапальний рефлекс з’явився у Прибульця на третьому тижні, а гусяча шкіра – на сьомому. Гусяча шкіра так мене вразила, що стало цікаво, про що ще я не замислююсь, чого не зауважую, і що я вже, можливо, пропустила.
Оральні рефлекси. Хоботкового рефлексу я ніколи не зауважила, а цими днями він має уже й пропасти. Він виникає, коли легенько торкнутися до губ маляти, – губки випинаються в трубочку. Долонно-ротовий рефлекс виникає, коли одночасно натиснути великими пальцями на долоньки маляти, – обережно, ротик відкривається! А якщо зачепити куточок ротика, дитинка поверне голову в бік подразника, – це хавки пошуковий рефлекс.
Хапальні рефлекси – то ще веселіше. Рефлекс Янішевського і Робінсона – то коли маля так міцно хапається за ваші пальці, що його можна підняти за них вгору. Рефлекс Бабінського: легке погладжування країв підошов викликає пальци вєєром розчепірення пальців, ступні при цьому згортаються всередину. Цей рефлекс проявляється аж до 2х років. У Прибульця пальці і так постійно розчепірені, навіть спить так, мала росомаха.
Рефлекс Моро яскраво виражається до 3-4х місяців: дитина різко розкидає руки і ноги в сторони, реагуючи на різкий звук або рух. Видовище ще те. Рефлекс Керніґа: якщо спробувати силою розігнути дитині ногу, вам це не вдасться.
Ще кілька кумедних: рефлекс «автоматичної» ходи (спроби крокувати при піднятті й нахиленні корпуса вперед); рефлекс опори (спроба малюка встати на ноги, коли його ставлять на рівну поверхню); рефлекс Бауера (можна спостерігати, поклавши малюка на живіт та приклавши долоні до його підошов: він починає повзти, відштовхуючись); рефлекс Ґаланта (якщо провести пальцем по всій довжині хребта, дитина вигне спину, розгинаючи при цьому ногу з боку подразника).
Більшість із цих рефлексів – рудиментарні, на згадку про предків; наприклад, “гусяча шкіра” була потрібна нам, коли наша шерсть була дещо помітніша: при холоді шерсть настовбурчувалась, і це допомагало зберегти тепло, а в час небезпеки – мало відлякувати ворогів.
А ще у Прибульця нарешті сфокусувалися очі. Тепер він дивиться так, наче прибулець то я. Зрештою на його планеті так і є.
