Адекватна самомотивація

книги материнство рефлексії

Материнство як мотивація

Материнство прийшло до мене неочікувано, але вчасно. Мені саме набридла робота з нелюдським графіком, художня література та недбалість до себе. Власне кажучи, моє життя на той момент  складалося переважно з хронічної депресії та втечі в роботу чи нездалі стосунки.

З народженням малюка я нарешті заземлилась, мені стали цікаві буденні речі, яким раніше надавала від нуля до мінімуму ваги: моє тіло і як воно функціонує, спорт, харчування та кулінарія, література пізнавального характеру, навчальні курси тощо. Ні, дитина не стала моєю мотивацією (сенсом життя), вона просто триґернула всі сенси, зліпила світ в одне ціле і штовхнула мене назустріч собі. Хто знав.

Перша серйозна зміна, яку спричинив малюк, – відмова від цигарок. Після 12 років паління і купи невдалих спроб зістрибнути, я нарешті натрапила на єдиний спосіб, що спрацював: щоразу коли слайд із цигаркою потрапляв у мій мозок, я заміщала його слайдом маленького незнайомця, що замешкав у моєму пузі. Це й було те, про що говорить нижчезгадана книга, – справжня мотивація – основа самоконтролю та сили волі. Не маючи власне здоров’я за цінність, до вагітности я просто-напросто не мала шансів на таку мотивацію, а отже, й на остаточну відмову від цигарок. Як підтверджує та таки книга – на хвилі докорів оточуючих та власного відчуття провини також далеко не заїдеш. Якщо якась річ ну ніяк не вдається, швидше за все ми банально не розуміємо механізму її роботи.

Читабельний нонфікшн

Нонфікшену я завжди уникала, бо хороша книга такого плану, як на мене, рідкість, – такі книги зазвичай беруть за основу єдину тезу, і обплітають її павутиною безконечних повторів та пустослів’я. Мех, марна трата часу. Але ось, знайшлась серед них і доволі захоплююча та практична книга авторства професорки Стендфордського університету Келлі Макґоніґал – “Сила волі”. Власне вона не те, щоб відкрила мені Америку, але зрезонувала зі мною та чіткіше окреслила те, в процесі чого я знаходжуся з часу пологів, і чого мені, власне, завжди бракувало (і в чому не було потреби в силу відсутности мотивації), – самоконтроль. Книжка рясно всіяна історіями та науковим підґрунтям до щоденних речей, у які бавиться наш мозок та люди, які в курсі, як він функціонує. Книга також дає практичні поради у кінці кожного розділу, адже що теорія без практики?

На щастя, це не та книжка, зміст якої я можу коротко передати тут, ні, читайте її всю, любі подруги. Але нижче декілька моментів, які мені хотілось би виділити.

Сила в простих речах


Будучи мамою, вийти з-під контролю надзвичайно легко, особливо для тих, хто ніколи себе й не контролював. Власне, останнім материнство навпаки може допомогти владнати життя, як от мені. В той час, як більшість матерів з появою дитяти страждає від недосипання, я, що 8 років працювала з неадекватними позмінними графіками, занурилася в рай. Ну, звісно, все не було аж так медово, але мені було з чим порівняти. Замість того, щоб безконечно втікати, я стала проявляти інтерес до буденних сторін життя, які раніше хіба наганяли на мене нудьгу. Виявилось, що не досягати ніяких висот, а просто їсти, спати і взагалі бути може бути цікаво.

Але новостворена мама часто потрапляє в не дуже зрозумілий для оточуючих світ: там легко розгубитись, заблукати, здичавіти і втратити будь-яку енергію та мотивацію, і часто на підтримку сподіватися годі. Тому ось, мені здалось, що мамі варто читати цю книжку і вчитися знаходити сили в простих речах:
▪️чого я СПРАВДІ хочу?
▪️чи варте це того?
▪️хто мене надихає? як ця особа вчинили б у цій конкретній ситуації?

Це може стосуватися будь-якої ситуації, будь-якого аспекту вашого життя.

Замість того, щоб запитувати в себе, чи хочете ви зараз з’їсти цей шоколадний батончик, подумайте, чи хочете ви відчувати наслідки поїдання шоколадних батончиків щодня впродовж наступного року. Якщо ж ви постійно відкладаєте якусь важливу справу, не запитуйте в себе, коли це зробити — сьогодні чи завтра. Замість цього поміркуйте, чи хочете ви відчути наслідки постійного зволікання.

Келлі Макґоніґал “Сила волі”


Ви знали, що сила волі то вичерпний ресурс? Який, утім, можна вирощувати маленькими крочками? Дуже легко здатися, якщо у вас щодня довгий список справ, з якого ніколи не вдається викреслити всі пункти. А що коли щодня медитувати 5 хв? А імплантувавши цю звичку, почати присідати щодня по 20 разів? Макґоніґал стверджує, що сила волі не подвиг, а м’яз, що тренується.

У нас є окремі клітини мозку – так звані дзеркальні нейрони, єдиним завданням яких є відстеження того, що инші люди думають, відчувають і роблять. Ці дзеркальні нейрони розповсюджені по всьому мозку, щоб допомогти нам зрозуміти весь спектр досвіду инших людей.

Келлі Макґоніґал “Сила волі”


Поки містики наголошують на законах карми, я прочитую це, і розумію, як легко для себе зникнути, поглинувшись иншими, – раз; здається мені, що на цьому функція дзеркальних нейронів не завершується: саме їх я підозрюю у взаємоуподібненні заради адаптації та ще хтозна-яких еволюційних утіх, – два. Як би там не було, майте на увазі: ми або є тими, хто нас оточує, або частково є, а частково оголошуємо цьому війну. Ми здатні заражати одні одних позитивом і негативом, демотивованістю та силою волі. Мовою, рухами, емоціями, думками, порушенням правил (“Почувши, що хтось не платить податків, ви можете розслабитись і дати собі право порушити дієту. Побачивши, як водій перевищує швидкість, ви можете надихнутися перевищити свій бюджет.”), чим завгодно. Кайдан чи зброя?
«Виявляється, коли ми думаємо про людей, яких любимо, поважаємо або відчуваємо з ними схожість, наш мозок сприймає їх радше, як нас, аніж як не нас. Ви можете побачити це на сканері мозку, спостерігаючи за дорослими, які думають спершу про себе, а тоді про своїх матерів. Ділянки мозку, активізовані собою і мамою, майже однакові, що показує, що те, ким ми, на наш погляд, є, включає також небайдужих нам людей. Наше відчуття себе залежить від наших стосунків з иншими, і в багатьох сенсах ми пізнаємо себе лише думаючи про инших. Оскільки ми включаємо инших у ​​відчуття себе, їх вибір впливає на наш вибір “.

І ще одне:

“Це приклад того, що психологи називають соціальним доказом. Коли решта нашого племені щось робить, ми схильні вважати, що це розумно. Це один із тих корисних інстинктів виживання, що є складовою соціального мозку. Зрештою, якщо ви бачите, що все ваше плем’я прямує на схід, вам краще йти вслід. Довіряти судженням інших – це клей, який що робить соціальне життя дієздатним. Вам не потрібно знати все, і ви можете зберегти свої ресурси на власне ремесло.”

У мене на разі все. У книжці – знааачно більше. У кого є можливість читати оригінал, краще читайте оригінал, український переклад (видавництво “Наш Формат”), на жаль, подекуди спотворив сенс, і деякі цитати мені довелось перекладати самотужки.

Читайте, мотивуйтесь, тримайтесь купи.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

читайте нові статті першими

Loading