Поживши з людьми різних статей і культур, я дійшла висновку, що рівність у побуті є радше питанням особистої зрілости та відповідальности, аніж ґендеру та культурного бекґраунду, хоч останнє, звісно, теж грає роль. Що коли все це можна врахувати, створюючи власну модель комфортного співжиття, сімейну традицію організації спільного побуту?
Рівень особистої відповідальности
Всі ми різні і носимо вантажі різної ваги та характеру. Хтось легко хапається за непідйомне, хтось боїться підняти й камінчик. Рівень відповідальности залежить від генетики, середовища, в якому зростала людина та особистого досвіду, і може суттєво відрізнятися. Хороша новина полягає в тому, що рівень відповідальности можна вирощувати. А ще одна чудова полягає в тому, що її можна не брати на себе всю, хоч инколи це вкрай нелегко впіймати і припинити, як і другій стороні взяти на себе відповідальність, яку, приміром, не віддають. Так, згадується, як я не могла ділити з партнером опіку над дитиною, не відчуваючи, що це буде зроблено згідно з моїми стандартами.
А ще є така штука як дифузія відповідальности, коли людина відмовляється брати на себе відповідальність, сподіваючись, що її візьме хтось инший.
Різниця темпів
Кожен з нас має свій темп і в парі вони не завжди співпадають, це варто враховувати при розподіленні обов’язків і мати чіткі домовленості. Можливо, ви зі своїм темпом поперед батька в пекло, і навіть не даєте людині шансу на участь, що в свою чергу викликає невдоволення і у вас, і можливо й якесь відчуття неспроможности в партнера/-рки.
Культурний бекґраунд і рольові моделі
В якій культурі виріc/-ла ваш партнер чи партнерка і як було заведено саме у них в сім’ї? А у вас як було? Хто кого несівдомо копіює? Що хотілось би змінити?
Еґо-стан
Обираючи партнера, ми думаємо, що обираємо дорослого, але на ділі живемо з трьома різними їхніми еґо-станами: батьківським, дитячим та дорослим. Якщо ці стани достатньо часто міняються, може дійсно здатися, що живеш з трьома різними людьми. Наприклад, твій батьківський еґо-стан ґнирає, що на ньому лежить забагато, бо має схильність проявляти тенденцію до контролю та мікроменеджменту побуту.
Це все вислуховує партнер/-ка в дитячому еґо-стані і безпорадно кліпає війками. За якийсь час ваш батьківський-еґо стан вибухає і зривається на бідну дитину, яка миттю мобілізовується і робить все, що треба, лиш би не накликати на себе гніву. Як з цього вийти? Спілкуватися як двоє дорослих, логічно і виважено, і домовлятися.
Особисті преференції
Якщо вам миліше мити підлогу, аніж посуд, чому б не організувати побут, враховуючи преференції кожного. Не забуваймо, що ці преференції можуть непомітно бути навіяними соціальними нормами та очікуваннями та не-зовсім-преференціями-насправді. Аналізуймо. Обов’язки, які не до смаку нікому, можна ротувати: раз ти, раз я. Або делеґувати третім сторонам, якщо це можливо.
Навчання
І знов-таки, ми різні, наш досвід різний і якісь речі ми робимо на різний манер, вміємо/ не вміємо, це варто враховувати теж. Сюди ж запишемо простір для покращення та змін, який залишається завжди.
Комунікація
Винісши на обговорення все, що вище, створюємо конкретні письмові домовленості. І знов, має залишатися певна гнучкість і регулярний перегляд: чи працює воно, чи ефективно, чи всі сторони задоволені. Чи є відчуття рівности та балансу. Додам, що критика не працює, хіба що пропозиції до покращення. Про критику читаємо тут.
Визнання
Що б не сталося, не можна иншу людину чи її дії сприймати як даність, це ще нікому не додало мотивації. Отже, зауважуймо, цінуймо, дякуймо, підтримуймо одні одних.
