Чи не єдиним джерелом правди в моєму дитинстві була Пеппі Довгапанчоха, незважаючи на те, що вона, власне кажучи, чимало брехала. Але та брехня не мала нічого спільного з брехнею чи недомовками дорослих та поганою неприкладною освітою. У решті до моїх послуг була ціла бібліотека дитячої літератури, яка наповнила мене ідеалізацією та перфекціонізмом, які в свою чергу прирекли мене на вічно розбите серце в подальшому житті.
Мене часом мучить совість, що моя дитина виросла практично без казок, суто з точки зору передачі культурних знань. Але в сучасному світі існує стільки хороших цікавих книг, що моя дитина не виявляла до казок інтересу, а мій спосіб виховання базується передусім на принципі ненасильства. Можливо, почитає собі колись сам.
Ми зараз часто читаємо Конрада Крістіни Нестлінґер і Матильду Роальда Даля. В цих книжках повно речей, які “не треба казати дитині”, наприклад, що нема ніякого святого Миколая чи що деякі батьки тупі і ненавидять своїх дітей. Я щоразу читаю і думаю, блін, перша написана в 1975, друга – в 1988, зараз 2025, а люди досі приховують реальне життя і брешуть дітям заради якогось ідеалізованого і обмеженого бачення світу, ефемерного контролю, намагання вберегти. А тоді дитина виростає і розбивається об правду або виявляється зовсім не готовою до життя.
Відкрите спілкування про народження дитини
Вчора я показала семирічному сину як народжується дитина. Бо він все ніяк не міг повірити, що дітей не викакують, і зрозуміти для чого взагалі існує той пуп, хоч ми багато разів про це говорили, я показувала йому як влаштовано наші тіла і розповідала про нашу спільну історію часів його життя у пузику.
Це було відео домашніх пологів, де були присутні доула, батько і троє инших дітей, з цієї сторінки. Син із цікавістю дивився на повторі, розпитував, коментував. Це не був сенсаційний чи медично холодний матеріал, а гарні позитивні пологи з тією неповторною атмосферою підтримки та усмішками на лицях. Це — правдива відповідь на питання сина, яку я отримала лише коли завагітніла сама — в 27.
Альтернатива цьому — незнання або фантазії — тобто викривлене сприйняття або блокування реальности з практичною непідготованістю до життя. Крім того, яке щастя мати достатньо довіри відкрито розмовляти про все, зміцнюючи таким чином зв’язок та створюючи місце для майбутніх розмов на делікатні теми.
Чому приховують правду про народження?
Чим займається місце не зайняте правдивими відповідями? Фантазіями, здогадами, а майбутньому шоком усвідомлення, що ти зростав у вигаданому світі, де не було менструацій, статевих хворіб, а дітей приносив лелека чи святий Миколай.
Але читаючи ці книжки, дивлячись ці відео з дітьми, присутніми на пологах, я чую як мій культурний бекґраунд промовляє “нічого собі, а дітям таке можна? а це не зарано? а їх це не травмує?” Але для того поруч і є доросла людина, щоб відчувати як саме і коли подавати інформацію — правдиву, реалістичну, опираючись на власний внутрішній компас і знання власної дитини.
Але коли власне присутність дитини на пологах стала чимось недозволеним і травматичним? До недавніх часів у багатьох суспільствах діти були свідками пологів у сім’ї. Табу на цю тему — продукт сучасної культури, а не універсальна норма.
Історичний та культурний контекст
До середини ХХ століття у багатьох суспільствах світу народження дитини було сімейною і навіть громадською подією. Пологи відбувалися вдома, у колі рідних і знайомих. Діти — особливо дівчата — часто були присутні під час пологів сестер, матерів чи тіток, сприймаючи це як природну частину життя.
Ситуація почала змінюватися з медикалізацією пологів у ХХ столітті. Пологи стали справою лікарів і медсестер, а доступ до породіллі обмежили. З посиленням вікторіанських і поствікторіанських уявлень про скромність жіночого тіла, процес народження почали приховувати від дітей. Візуальні образи статевих органів стали асоціюватися передусім із сексуальним контекстом, а не з репродуктивною функцією. Малі сім’ї, розділення поколінь і відсутність великого роду поруч прибрали природні можливості бути свідком народження. У результаті за два-три покоління ми перейшли від сприйняття пологів як звичної події до повної «невидимости» процесу для дітей.
Сучасні виклики: інформація, порно і ризики
Сьогодні діти часто дізнаються про статеві відмінності та сексуальність із порно. Незважаючи на зусилля батьків захистити їх, середній вік першого перегляду — близько 11 років. Дуже важливо, щоб до цього часу дитина вже розуміла анатомію, фізіологію, що таке насильство і як від нього захиститися.
Природна цікавість і наукове мислення мають отримати відповіді вчасно, без брехні й табу, але з урахуванням безпеки.
У підсумку
Правдива і своєчасна інформація зміцнює довіру між дитиною і батьками, допомагаючи їй рости підготовленою до життя без ілюзій і розчарувань. Сучасні культурні зміни призвели до того, що важливі теми часто замовчують, створюючи ризики для подальшого розвитку дітей. Відкритий діалог і можливість природно спостерігати за життєвими процесами допомагають виховувати більш свідомих і готових до світу людей. Важливо передавати інформацію поступово, відповідно до індивідуальних потреб дитини, створюючи безпечний простір для запитань і розмов.
