Я збиралася писати статтю про штучний інтелект, але зачепилася за власну ж першу фразу: ми в транзитному періоді. Цей вислів окреслює не просто час змін, а фундаментальний цивілізаційний перехід, у якому ми одночасно залишаємо стару парадигму домінування і рухаємося в напрямку партнерства. Цей перехід охоплює усі сфери життя — технології, медицину, соціальні структури, культуру та усвідомлення себе. Наш світ не може більше функціонувати за старими правилами, що зумовлює необхідність переосмислення основних моделей існування. Гадаю, всі зауважили, як цей світ штормить: як і в особистих кризах — ця також позначає велику зміну. Як і у всякій кризі — відчувається це болісно.
Від домінування до партнерства: нова парадигма суспільства
Традиційна модель суспільства була побудована на ієрархіях, де контроль і влада розподілялися у вузькому колі еліт. Такий підхід підтримувався і в політиці, і в економіці, і навіть у стосунках між людьми. Однак сучасна реальність вимагає инакшого підходу — партнерства, яке ґрунтується на довірі, співпраці та взаємодії. Ця зміна означає відхід від авторитаризму і монополії знання до діалогу і колективної відповідальности, і почалась вона, мабуть, з часів появи Інтернету.
Людина, що заснувала Всесвітню мережу, розчарована результатами. Тім Бернерс-Лі мріяв про децентралізовану платформу для вільного обміну науковими знаннями, ідеями та інформацією між людьми у всьому світі — без ієрархій, обмежень чи комерційних інтересів. Натомість влада і контроль знову зосередились у руках кількох техногігантів (Meta, Google, Amazon тощо), які монополізують дані користувачів і формують інформаційні бульбашки. Платформи більше зацікавлені в максимізації прибутку через алгоритмічну маніпуляцію (що ми бачимо, що читаємо, що купуємо), ніж у створенні відкритого простору для обміну знаннями. Мережа стала середовищем не лише знань, а й фейків, пропаганди, тролінгу та радикалізації. Масове відстеження поведінки користувачів стало «новою нафтою» для бізнесу. Мережа зажила своїм життям, і все ж — це був початок чогось великого.
Зсув парадигми особливо помітний у ставленні до технологій, про що власне й мала бути стаття, але буде наступна. Штучний інтелект перестає бути просто інструментом автоматизації і заміни людської праці, хоч досвід індустріальної революції будить стару травму і страхи — безробіття.
ШІ стає партнером, що розширює людські можливості, стимулює креативність і допомагає вирішувати складні проблеми. Але для цього потрібне нове розуміння взаємин людини і машини, де ключовим стає етичний і відповідальний підхід.
Але цей транзит — не лише про технології. Це зміна парадигми в усьому: від авторитарних структур до горизонтальних, від ієрархії знань до мережі значень, від мислення «або-або» до мислення «і-і» (прощавай чб сприйняття!), від експлуатації природи до спроб її слухати і чути.
Поява штучного інтелекту лише підкреслює цей поворот. Ми перестаємо бути центром всесвіту, але натомість можемо стати частиною складної, чутливої системи взаємодії. І питання вже не в тому, чи втримаємо ми контроль, а чи зможемо ми бути гідними партнерами в цьому новому світі.
Що ще міняється: від і до
Від ієрархії до взаємодії
Розпадаються вертикальні структури — в політиці, освіті, родині, культурі. Ми шукаємо не авторитет, що скаже як жити, а простір для діалогу, горизонтальну спільноту, де чути кожного. В скандинавських країнах це вже є.
Від контролю до довіри
Страх більше не працює як основний механізм керування. Ми вчимося жити в світі, де невизначеність — постійна, і довіра — це не наївність, а вибір, без якого неможливо рухатись уперед.
Від стабільности до адаптивности
Минуле століття вірило в плани, системи, інституції. Нині важливішою стає здатність гнучко реагувати, навчатися в моменті, жити у постійній зміні без гарантій.
Від ідентичностей до процесів
Ми вже не “раз і назавжди” хтось. Ідентичність стала відкритим проєктом — радше подорожжю, ніж лейбою. Ми навчаємося бути в русі, бути багатьма водночас, — я дуже добре відчуваю це на собі, намагаючись скласти всі свої ідентичності й проєкти в одне місце і зрозуміти як вони пов’язані та що з цим робити далі. Колись професія визначала людину: “учитель”, “лікар”, “швачка”. Сьогодні — ми дедалі частіше перетинаємо ці кордони. Я — дослідниця, мама, фасилітаторка, авторка і, можливо, бариста у вихідні. Це свого роду ренесанс — адже колись бути митцем, математиком і столяром водночас було нормально.
Як ми взагалі опинилися у вузькій спеціалізації?
Індустріалізація (XVIII–XIX ст.) призвела до розділення праці. У класичній мануфактурі розподіл праці був вигідним: кожен робив одну дрібну операцію — швидше, дешевше, ефективніше. З універсального ремісника, яким людина була раніше (бо не лише Леонардо був універсальним, а й прості смертні), вона перетворилася на виконавця фрагмента. Це породило “функціональну” ідентичність: я — не цілісний творець, а “той, хто вставляє ґудзики”.
В XIX ст. з’явилося поняття спеціалізації. Сформувалися окремі дисципліни: біологія, фізика, філологія замість “натурфілософії”. Університети (універсальна освіта) перейшли до фахової підготовки: не “розвивати людину”, а готувати професіонала. Був медик, став оториноларинголог.
Бюрократична держава та модерна освіта почали вимагати чітких категорій (учень, інженер, домогосподарка), систем і обліку (класи, дипломи, CV), ідеал уніфікованого громадянина.
Капіталізм (XX ст.) почав вимагати передбачуваних і продуктивних людей: фах = товар. Кар’єра, CV, спеціалізація — капіталізація ідентичности, людина почала вчитися “продавати” якусь одну частину себе: компетенцію, а не цілісність.
XX століття культивує образ експерта, а багатогранна людина стає підозріла: “майстер на всі руки — майстер ні в чому”. Водночас, це суперечить людській природі: ми мислимо зв’язками, а не секторами.
З цифровою добою, фрілансом, кризами ринку та пошуками сенсу ми знову повертаємося до міждисциплінарности, гібридних ідентичностей, поваги до життєвої цілісності, а не до “однієї ролі”.
Ідентичність стала подібною до спектра, а не бінарної категорії. Те, що раніше здавалося визначеним — наприклад, “бути жінкою” чи “бути чоловіком”, — тепер сприймається як поле дослідження, самопізнання, вибору.
У цьому новому просторі ми вчимося не “визначити себе раз і назавжди”, а залишатися відкритими до змін, внутрішнього руху, нових відповідей на старі запитання.
Від споживання до усвідомлености
Стає дедалі важливішим не що ми маємо, а навіщо. Люди шукають сенс у щоденному — у виборі їжі, у способі жити, в емоційному контакті з иншими.
Від лінійного часу до глибшого відчуття циклів
Ми втомились від нескінченного досягання. З’являється увага до ритмів, сезонів, тілесного досвіду, відчуття життя як органічного процесу — не лише продуктивного, але і регенеративного.
Від мовчання до голосу
Ті, кого десятиліттями, а иноді й століттями не чули — жінки, діти, колонізовані народи, знецінені мови, сама природа — нарешті отримують можливість говорити. Йдеться не лише про право на висловлення — це також про зміну в культурі сприймання. Ми вчимось слухати без знецінення, без виправдань, без потреби одразу відповідати. У цьому процесі з’являється етика взаємности: мати голос — не означає говорити найгучніше, а означає бути почутим і самому чути. Иноді цей новий голос звучить незручно або різко — бо він довго був змушений мовчати. Але саме через нього проростає справжній діалог.
Від конкуренції до кооперації
Світ, побудований на принципі “виживає сильніший”, дедалі більше потребує спільнодії. У бізнесі, екології, науці — стійкість приходить не через перемогу, а через об’єднання ресурсів, ідей, зусиль.
Від раціональности до цілісности
Лише логікою вже не поясниш світ. Зростає інтерес до інтуїції, емоційного інтелекту, тілесного досвіду, духовних практик. Ми шукаємо не просто розумних рішень, а мудрих.
Від масовости до унікальности
Раніше цінувалися масштаб і стандартизація. Тепер — індивідуальність, локальність, ремесло, автентичність. Це видно в моді, їжі, дизайні, освіті, медіа. Є страх, що ШІ усе стандартизує, але це неможливо власне з цієї причини — на це нема запиту, ми не хочемо однакових текстів і картинок. ШІ — це просто помічник у втіленні ідей.
Від мовчазної згоди до активної участи
Люди дедалі частіше відмовляються бути “глядачами” — у політиці, освіті, мистецтві, стосунках. Участь, включеність, право на свій голос — стають нормою.
Від “я — проти світу” до “я — частина світу”
Це зміна глибокої парадигми. Не контроль над середовищем, а відповідальність перед ним. Не виживання за рахунок инших, а співіснування.
Від страждання як норми до турботи як цінности
Колись цінувалась жертва, зараз — здатність до самопідтримки, емпатії, турботи про инших без втрати себе. У транзитному періоді боротьба за це часто може мати агресивний вигляд: “я маю право на емоції!” Це стан, у якому стара етика не працює, а нова ще не стала нормою.
Від “роботи заради виживання” до “діяльности заради реалізації”
З’являється потреба в роботі, що має сенс, приносить задоволення і не руйнує життя — ні твоє, ні планети.
Від закритости до вразливости
Бути сильним — уже не значить бути непроникним. Уміння визнавати свої помилки, почуття, межі — нова форма сили. Це дуже відчувається в етиці бізнесового спілкування: лідер, що говорить чесно, а не зверху; працівниця, що говорить “я не справляюся” без страху бути звільненою, компанія, що відкрито визнає свою помилку перед споживачем і просить пробачення, — ми вже вимагаємо й очікуємо цього.
У підсумку
Суспільство перестає бути ареною боротьби за владу і домінування, поступаючись місцем простору для співпраці і взаєморозуміння. Зростає роль індивідуального голосу, колективної відповідальности, діалогу. Відчуваючи це, диктатори виють вовком і відчайдушно намагаються втримати старий лад. Цією боротьбою між старим і новим зараз просякнутий увесь світ.
Змінюється й наше ставлення до часу і простору. Лінійність і раціональність поступаються циклічності і багатовимірності, ізоляція — взаємозв’язку. Цей зсув відкриває можливість для нового типу мислення — системного, інтегрального, що враховує складність і взаємозалежність.
Ідея світу, у якому люди рівні і вільно обмінюються ідеями та співпрацюють намацувалась давно. Але до кожної ідеї треба дозріти. Речі, які вказують на те, що цей перехід відбувається саме зараз, це екзистенційна криза (екологічна, кліматична, емоційна), яка робить модель домінування явно токсичною, технології зв’язку (інтернет, відкриті платформи), які створюють поле для горизонтального обміну, психологічна зрілість (популярність терапії, увага до травм, емпатії) та глобалізація, яка робить взаємозалежність очевидною ― ізоляція та контроль більше не працюють.
