Чим є “погана поведінка” і як це, бути “доброю мамою”? Які бувають захисні механізми і чи не втікаємо ми, бува, від життя? Що робити з перезбудженням, як саморегулюватися та творити мирний простір у домі з дітьми?
Чотири запитання для вибору партнера / Три запитання для “доброї мами”
Нещодавно подивилася фільм, який не рекомендуватиму. Але там згадувалися чудові чотири запитання, які варто поставити собі, обираючи партнера:
- Він добрий?
- Чи можу я сказати йому все, що на серці?
- Чи допомагає він мені бути моєю найкращою версією?
- Чи можу я уявити його батьком своїх дітей?
І я подумала, що перші три запитання цілком можна поставити собі щодо своєї дитини: чи я добра? чи може мій син сказати мені все, що у нього на серці? чи допомагаю я йому бути його найкращою версією?
Саморегуляція та проживання емоцій
Ні, не завжди. Далеко не завжди. У мене проблеми з саморегуляцією, і в мого сина, відповідно, теж. Саморегуляція – це не про самоконтроль. Це про те, щоб вчасно виявити свої потреби та задовільнити їх, не доводячи себе до вибуху.
Я звикла перестимульовувати себе в якості втечі від власних емоцій. Як багато инших, я не хочу опинятися зі своїми емоціями наодинці і проживати їх. Натомість я глушу емоції безперервним потоком нової інформації та рефлексій. Логічно, що місця нема не лише для обробки власних емоцій, – чужі емоції не вміщаються тим більше.
Дитина опиняється в середовищі стресу, де до неї явно не добрі, не допомагають бути кращою версією себе, не хочуть чути, що там у неї в біса на серці. Тому-от відома біблійна цитата про любити инших як самих себе така глибока. Неможливо любити инших, коли не любиш себе, неможливо допомагати їм справлятися з емоціями, які сама проживати відмовляєшся, неможливо бути доброю до когось, коли настільки недобра до себе.
На раціональному рівні я можу, о, я раціоналізовую й інтелектуалізовую все на своєму шляху, це мій захист, моя опора. Але жити, жити мені впадло, як і більшості людей. Одна проблема (чи одна?) – це не дає мені бути доброю мамою.
Іронія в тому, що я витісняю не лише негативні емоції, а й радість. Одна емоція, яку таки доводиться переживати (але не проживати) внаслідок цього всього – роздратування і злість. Прожити її означало б почути про що вона каже, повідчувати, відпустити, а не варитися в ній без кінця.
Захисні механізми
Люди втікають по-різному. Раціоналізація – не єдиний спосіб захищатися від світу, себе й життя.
Основні захисні механізми:
- Витіснення (repression) — несвідоме блокування тривожних думок, спогадів чи почуттів.
- Заперечення (denial) — відмова визнати реальність неприємних фактів чи емоцій.
- Проєкція (projection) — приписування власних неприйнятних почуттів або думок иншим.
- Регресія (regression) — повернення до більш інфантильних способів поведінки у відповідь на стрес.
- Раціоналізація (rationalization) — логічне пояснення або виправдання поведінки, яка насправді викликана емоційними причинами.
- Реактивне утворення (reaction formation) — демонстрація протилежних емоцій до тих, що реально відчуваються.
- Сублімація (sublimation) — перетворення неприйнятних імпульсів у соціально прийнятну поведінку (наприклад, агресію — у спорт чи мистецтво).
- Ізоляція афекту (isolation of affect) — відділення емоцій від події чи думки (говорити про травматичне — «сухо», без емоцій).
- Інтелектуалізація (intellectualization) — зосередження на логічному аналізі замість переживання емоцій.
- Ідентифікація (identification) — несвідоме перейняття якостей, поведінки або стилю мислення иншої особи (часто авторитетної або агресора).
- Заміщення (displacement) — перенесення емоцій з об’єкта, що викликає тривогу, на безпечніший об’єкт (наприклад, роздратування на начальника — а виливається на дитину).
- Фантазування (fantasy) — втеча в уяву або вигадані світи як спосіб впоратися з реальністю.
Захисні механізми – це не погано. Вони природні і потрібні нам для того, щоб справлятися з болючими емоціями, стресом та складними ситуаціями, особливо коли не вдається усвідомити або вирішити проблему миттєво. Але по-перше, ними не можна заміняти життя, а по-друге, можна працювати над тим, щоб ці механізми стали здоровішими та свідомішими. Як завжди і у всьому, має бути баланс.
Як знизити негативний вплив захисних мехaнізмів
1. Самоусвідомлення
Ключовим є вміння помічати свої захисні механізми в момент, коли вони включаються. Це може бути важко, адже часто вони несвідомі. Але з часом таку здатність можна розвинути.
2. Емоційна переробка (processing)
Замість того, щоб відкидати емоції чи уникати їх, важливо навчитися їх проживати. Це можна робити через усвідомленість, медитацію або навіть просто зупинятися і дозволяти собі відчувати все, що приходить, без осуду.
3. Заміна на здорові стратегії
Вчитися замінювати захисні механізми на більш конструктивні стратегії. Наприклад:
Замість витіснення почати виражати свої емоції через розмови з иншими людьми чи ведення щоденника. Замість проєкції намагатися усвідомити свої емоції і працювати над ними через саморефлексію.
4. Робота з психологом
Якщо захисні механізми починають надто ускладнювати життя, робота з психологом може допомогти краще зрозуміти їх причини та знайти способи зменшити їх вплив. Психотерапія, зокрема психоаналітичний підхід чи когнітивно-поведінкова терапія, може допомогти з цим.
5. Практика самоприйняття та доброти до себе
Чим більше ми навчаємось приймати себе такими, які ми є, тим менше нам потрібно захищатись. Практики доброти до себе допомагають зменшити внутрішній конфлікт і потребу в автоматичних захисних механізмах. Дати собі ту ковдру, капучінку і книжку.
6. Розвиток емоційної гнучкости
Це здатність адаптуватися до різних емоційних станів без втечі в захисні механізми. Можна працювати над розвитком цієї гнучкости через регулярні вправи на усвідомлення своїх емоцій та інтерпретацію ситуацій.
Замість того, щоб позбуватися захисних механізмів повністю (що навряд чи можливо), важливо навчитися розпізнавати їх, розуміти їх роль у нашому житті і поступово змінювати їх на більш здорові стратегії для підтримки емоційного добробуту.
7. Емоційний інтелект
Це вміння усвідомлювати свої емоції, розуміти емоції инших та ефективно реагувати на них. Підвищення емоційного інтелекту дозволяє краще управляти стресом та конфліктами.
8. Відповідальність за власні емоції
Визнання, що наші емоції є нашим власним досвідом, і що ми маємо можливість змінювати своє ставлення до ситуацій, з яких виникають ці емоції, дуже допомагає самоврегульовуватись.
9. Інтеграція практик у щоденне життя
Все це порожні розмови без практики. З одноразових ковдри, капучінки й книжки треба формувати добру звичку. Щоденні практики доброти до себе, емоційної переробки чи самоусвідомлення мають бути у розкладі.
10. Моделювання поведінки
Ми моделюємо поведінку для наших дітей. Ми не можемо очікувати, що дитина навчиться саморегуляції, якщо вона ніколи не бачила як це робиться.
11. Підтримка та обмін досвідом
Спільнота підтримки (друзі, родина, група психологічної підтримки), може бути важливим фактором. Інколи обмін досвідом з іншими людьми, які мають подібні переживання, може надати нові погляди і зменшити почуття ізольованости.
Надмірна стимуляція
У книзі “Саморегуляція” Стюарта Шанкера оповідається історія хлопчика, якого вважали генетично “поганим” і з чиєю поведінкою ніхто не міг упоратись. При зустрічі зі спеціалістом виявилось, що хлопчик біологічно чутливий до різкого світла та звуків, і просте усунення цих перешкод, тихий тон розмови, миттєво втишують його “погану поведінку”.
Сучасні діти піддаються надмірній стимуляції: від роздратованих батьків до великої кількости екранного часу. Звідси часто походить гіперактивна, збуджена поведінка, яку ми схильні сприймати як “проблемну”, замість того, щоб побачити за нею втому, перевантаженість і потребу в регуляції.
Мирні ритуали
Щось, над чим я зараз багато міркую, це створення мирних домашніх ритуалів для себе та дитини. Спільне малювання, зачіски одне одному і масажі, приготування їжі, співи, гра на інструменті, навчання спостереженню, м’який куточок з ароматерапією, спокійною музичкою та приємних світлом, спроби спільної медитації (теппінг, метод напруження й розслаблення різних груп м’язів та инші методи), спокійних танців, чайні ритуали зі спокійними розмовами, праця руками, прописані активності на вихідних, що могли б зняти стрес вигадування занять та зробити вихідні передбачуванішими, а отже, спокійнішими. Від усього цього хочеться просто втекти в свої захисні механізми чи ще щось таке чудове, бо воно не видається реалістичним з семирічною дитиною, принаймні не у моєму випадку досвідченої втікачки і людини, яка мусить багато встигнути в цьому короткому житті. Але я знаю, що це працює на перспективу, і поволі втілюю це в життя.
