Я дуже хотіла приставне ліжечко. Знайшла круте, його можна було використовувати як колиску, а також ставити під нахилом, як медичні бокси. Думала, прихилилась, погодувала, – вуаля! Але виявилось, що в тому ліжечку малюк нереально далеко, так далеко, що я не можу спати, смикаюсь на кожен його порух, а то й просто не можу заплющити очей.
А тоді малюк мало не захлинувся власною слиною. В моїй сім’ї була така смерть. І відтоді ліжечко стало слугувати тумбочкою, а малюк – моїм додатковим органом. Це буквально в перший тиждень життя. Я не збиралась практикувати спільний сон.
Малюк став довше спати. Я теж. Деколи малюк спав навіть 5-6 годин поспіль, аж мені вже не йнялося, щоб нагодувати.
В період малюкового дискомфорту з травною та видільною системами, моє життя фактично перетворилося на присипляння малюка, я безконечно стрибала на фітболі. Потім опанувала слінґ, і то було спасіння. Малюк там чудово спав і ніц його не мучило. Щодо денного сну, то без мене/тата він тривав 5 хвилин, зі мною (на мені) 30/40/60 хвилин, без підгузка ще довше, а голяка ще довше)
Згодом всі ці травно-видільні муки, що їх усіх підряд величають коліками, скінчилися, я щось навіть не помітила, коли, здається були від трьох тижнів і до трьох з хвостиком місяців. А тоді почав прослідковуватись патерн: малюк хоче спати щопівтори години. Тобто прокинувся, минула годинка +15-20 хвилин, і очка починають тертися. Я чула про це раніше на форумах, отже, це не лише мій випадок. І життя налагоджується, у тебе врешті є якась чіткість, і в оті проміжки по півтора години можна втиснути якісь справи. Ще одна новинка: якщо дитина прокинулась, це не завжди означає, що вона прокинулась остаточно. Можливо, вона хотіла перевернутись на инший бік, а може, хотіла в туалет! Кладіть назад) А може, ви не повірите, він уже хоче спати окремо! Ну, не в окремому ліжечку, а поруч. (хоча є дослідження, що стверджує, ніби діти 6-12 місяців ліпше сплять в Бо я вже звикла, що найкраще йому спиться на мені, а малюк же собі росте!
З народження й до зараз (5 місяців) у нас бували й бувають дні, коли малюк не спить удень взагалі, або ж спить навіть до 4ох годин підряд. Можливо це залежить від особистих біоритмів, погоди, кількости вражень, не знаю, але даю малюку волю, і мені потьмарюється, коли читаю ту купу нісенітниць у мережі про дитячий сон. Прибулець гарна, спокійна дитина, – хіба потрібні мені ще якісь докази власної правоти?
Мене попереджали, щоб фітбол може викликати звикання, але фітбол відпав собі, як пупчик. Я взагалі доволі вороже почала ставитись до будь-яких видів заколисування, окрім все-таки в слінґу, та й то, не вистрибуючи.
Дитина нічого вам не винна. Не треба намагатися вкласти її, коли вона не хоче спати, це виснажить перш за все вас, а дитина все одно засне тоді, коли захоче. Ну, не зовсім без допомоги, але допомога повинна бути не більше не менше – вчасна.
Існує безліч рекомендацій щодо пози для спання, доволі сумнівних, як на мене. Прибулець спав на животику й боці на мені, на спині поруч зі мною, перевертався, як хотів. Існує взагалі безліч рекомендацій щодо всього, і можна зійти з розуму їх читаючи, а дотримуватись їх у силу суперечливости є просто неможливо.
Є багато недолугих досліджень на тему спати разом чи окремо, особливо навколо синдрому раптової дитячої смерти, який, як на мене, є нічим иншим як спільною назвою для смертей з різних причин, а я кажу елементарні заходи безпеки й інтуїція, амінь.
А щодо часу вечірньої мандрівки до ліжка, то всяке у нас бувало, мамине безсоння навіть, а дійшло до такого: не напрягайся, всім має бути файно. Тому Прибулець лягає спати десь опівночі.
