Дивовижно, накільки мало необхідних знань ми отримуємо до того, як подорослішати, і якою кількістю непотрібного забиті наші голови. Усе моє сексуальне виховання звелося до єдиної невідомо ким організованої лекції про менструацію в школі, де я дізналась, що воно ‘не те щоб з мене щось ллється, як з крана’ та безкоштовних кондомів на фестивалях, що я дбайливо носила з собою у гаманці на випадок якщо комусь знадобиться. Чимало гінекологів я відвідала у своєму житті, кожен другий балакав про контрацепцію, і жоден ніколи не заїкнувся про природні методи. Я взагалі не знала про їх існування до вагітности.
Ну, людству завжди треба років 100, щоб роздуплитися, а воно десь якраз добігає сто. Наскільки инакшим могло б бути моє життя за умови правильної освіти: я б не боялася материнства і не сприймала б людство виключно як проказу на шкірі землі. Можливо, я б понад усе хотіла створити сім’ю і сприймала б здатність давати життя як дар, а не прокляття. Натомість усе було шкереберть, і горизонт став прояснятися лише з випадковою появою Прибульця. Чи міг він прийти в цей світ инакше? З завмиранням серця й трепетним очікуванням, що ось, цієї ночі, може статися таїнство створення нової людини?
У нас методи природного планування сім’ї називають ще методами розпізнавання плідности, але як це в анґлійській мені подобається куди більше: усвідомлення плідности (fertility awareness methods).
Не існує жодного цілковито надійного та безпечного контрацептива, чи не достатньо цієї інформації, аби замінити їх на знання про власне тіло? Я, природно чи то внаслідок стресів доволі імпульсивна, знаходжу особливий шарм в усвідомленні власних дій, на мій погляд, це з серії ‘бути тут і зараз’ та ‘будувати довіру’. Так, справді, найбільша проблема природного методу полягає в тому, щоби часом утриматись коли хочеться. Але тепер, пройшовшись по всіх методах, я розумію, що реальних альтернатив нема і більше того, природно + відаючи, що робиш, відчувається як правильне.
Одна з палких прихильниць природного методу, львівська лікар широкого профілю та співавтор кількох важливих для кожної сім’ї книг, Зореслава Городенчук, у своєму дописі на дану тему пише таке:
“Метод розробили і впровадили у 1960-х роках подружжя лікарів Джон і Евелін Біллінгс, які в той час жили і працювали в Австралії. Під час спілкування з австралійськими аборигенами вони виявили цікаву річ: діти у сім’ях цієї спільноти народжувалися з великими перервами, через кілька років. Розпитуючи, як цього вдається досягнути, вони довідалися, що жінки вміють розпізнавати плідний і неплідний періоди свого циклу на основі відчуття, яке у них виникає у присінку піхви: відчуття вологості або мокроти вони трактують як плідність, натомість відчуття сухості – як неплідність. Ці знання дівчатка отримували від матерів у період дозрівання. Водночас у цій спільноті хлопців-підлітків також інформували про таку властивість жіночого організму, і те, що при бажанні відкласти зачаття треба стримуватися від статевих стосунків у плідну фазу циклу, молоді чоловіки сприймали цілком нормально.”
На сьогодні існує два справді ефективні методи розпізнавання плідности:
Симпто-термальний метод полягає в спостереженні за базальною температурою тіла, слизом та змінами стану матки. Цей метод також уважно ставиться до змін у фізичному та психологічному стані жінки, приміром, до набряків грудей чи фактора стресу.
Крейгтонський метод передбачає лише дуже-дуже детальне спостереження за слизом.
Дані методи сприяють близькості партнерів, адже передбачають тіснішу інтимну комунікацію та не створюють між партнерами жодних фізичних (і в тому числі гормональних) бар’єрів. Вони також помічні не лише в якості контрацепції, а й допомагають парам зачати дитину. Похибка цих методів при прискіпливому дотриманні протоколу значно менша, аніж у будь-якого иншого засобу контрацепції, тобто – надійніше не буває. Відчуваю, що зовсім скоро наука сягне рівня браслетика на руці, який просто повідомлятиме нас є сьогодні ймовірність завагітніти чи ні. А до того, не знущаймося з наших тіл та психіки, вивчаймо як працюють наші тіла, використовуймо ці знання.
Наостанок, зумисне для скептиків хочеться додати про метод лактаційної аменореї (коли жінка не вагітніє поки годує грудьми): він працює. Це підтверджує приклад племени Кунг, де дітлахи буквально живуть на мамах і їдять по 2 хвилини що15 хвилин, тобто справа, швидше за все, саме у частоті годувань. Різниця між дітьми у тому племені по три роки. Отож, метод лактаційної аменореї – таки метод, просто знов-таки це не навічно, і треба вчасно почати використовувати инший засіб, якщо не хочеться вагітніти знову, ну і, звісно, в наших умовах і культурі важко уявити собі практичність такого методу. Але не кажіть, що він не працює)
