Часом я пишу статті для себе, оскільки потребую переконливих нагадувань про загальновідомі речі. Ця одна з таких. Про прийняття того, чого не можеш змінити, і відповідні інструменти.
Let it be
Цього тижня моя мантра let it be, і власне раніше я сприймала цю фразу як ‘а, та хай вже буде’, а зовсім не як ‘дозволь цьому бути’.
Є речі, які ми не можемо змінити, факт. Це майже всі.
Ми не впливаємо або мізерно впливаємо на закони природи, погоду, минуле, обставини, час, смерть, сприйняття, настрій та сутність инших, чи, приміром, на той факт, що мозок нашої дитини росте стільки часу скільки йому потрібно. З перспективи пташиного лету ця маленька злощасна штуковинка, яка так муляє нам око в дану мить, є смішна, незначна, ба, невід’ємна частина цілого. І воно того не варте, справді не варте. І ці ‘лет ит бі’ і ‘воно того не варте’ достойні того, аби їх роздрукувати великими літерами, витатуювати на чолі, чи менш радикальне – повісити десь між надокучливих крихт на кухні, розкиданих іграшок у вітальні, або у ванній на дзеркалі.
‘Перетерпіти’ і ‘завтра буде ліпше’ натомість не найкращі мантри, вони накопичують напругу, і саме тому те завтра ніколи не настає, а ми продовжуємо закипати у великому казані смоли під назвою сьогодні.
Молитва спокою
У першій половині ХХ сторіччя американський теолог Рейнольд Нібур створив всесвітньо відому ‘молитву спокою’, ось найвідоміша її версія:
Господи, дай мені спокою прийняти речі, яких я не можу прийняти, мужність – змінити речі, які я можу змінити та мудрість їх відрізнити.
Оригінально ж молитва звучала так:
Отче, дай нам мужність змінити те, що повинно бути змінене, спокій – прийняти те, чому неможливо зарадити, і одкровення, аби їх розрізнити.
Як обманути власний мозок
Що, окрім мантри ‘лет ит бі’ та ‘молитви спокою’ може допомогти прийняти те, чого ми не можемо змінити? Можна написати список можливих пояснень чому ми переживаємо цей досвід.
Ще один інструмент – обманути власний мозок. Коли світ розчаровує нас, наш мозок сприймає це як небезпеку і вистрілює кортизолом, гормоном стресу. Наш внутрішній ссавець почувається добре лише тоді, коли повністю контролює ситуацію. Зазвичай ми створюємо собі ілюзію власної сили, приміром, порушуючи правила, засуджуючи инших та скаржачись на власну долю, але це дає лише тимчасовий ефект.
Змінивши наші звичні патерни, ми можемо навчити свій мозок реагувати инакше: почуватися у безпеці в умовах подій, які не піддаються нашому контролю. Для цього потрібно кинути собі виклик робити речі навпаки, наприклад, якщо ви педант – протягом 45 днів порозкидайте речі та поживіть у хаосі.
Зона контролю
Коли ми не можемо чогось контролювати, ми – діти: ми хочемо саме це і саме так, инакше всім торба. Різниця в тому, що діти не можуть контролювати і себе, тоді як ми можемо. Це та єдина річ, яку ми дійсно можемо контролювати, і це, як не дивно, фантастичний інструмент у вихованні дитини.
Ми маємо цілковитий контроль над нашими рішеннями і діями. А ще ми маємо побажання щодо того, як хочемо почуватися. Що потрібно зробити для того, аби почуватися так, як ми хочемо? Це теми для ще двох списків.
Кожному з нас потрібно навчитися приймати різні речі: комусь себе, комусь инших, комусь ситуацію, минуле чи неприємний факт, але ось, вимальовується такий універсальний рецепт:
▪️ дозволити цьому бути, можна навіть пофоткати це і розвісити на стінах у рамочках (додати елемент творчости);
▪️ відівчити мозок лякатися в ситуаціях, що не піддаються контролю;
▪️ написати 3 списки:
– всі можливі версії того, чому нам важко це прийняти, та для чого нам може бути дана ця ситуація;
– описати як саме ми хочемо почуватися;
– написати як можна досягти такого самопочуття;
▪️ почати виконувати останній список на практиці, а також медитувати і займатися спортом, хоч швидше за все ці пункти вже й так у списку.
Тримаймося.
Чудовий план дій❤️?