Минулого місяця я робила експеримент до свого 34-ого дня народження: спростерігала, на які принципи та спостереження опираюся, до яких основних прожитих одкровень постійно повертаюсь подумки. Відфільтрувавши варіації та систематизувавши їх, я отримала такий результат.
Довіра та комунікація
Будь-які стосунки будуються на довірі й комунікації. Немає нічого очевидного і само собою зрозумілого, все має бути максимально досліджено (do your research) в межах особистої відповідальности та максимально обговорено зі співучасниками процесу. Найкраще в письмовому вигляді, при свідках і з медіатором)
Бо ось парадокс: нікому не можна довіряти (навіть собі, адже ми змінні), але все побудовано на довірі – подружній стосунок, школа, робота, перукарня, стоматологічна клініка, ремонт, таксі. І навіть коли все досліджено і проговорено, не зачаровуймось: люди помиляються, і це частина процесу. Ми не відповідальні за инших, але відповідальні за себе. І насправді ніхто не знає, що у нас в голові.
Добро і зло, правда й кривда у кожного свої. Світом керує м̶у̶д̶р̶і̶с̶т̶ь̶ хитродупість. Важливо зіграти в цю гру так, щоб вийти з неї з чистим серцем. І це нелегко.
Нестабільність
Все тече, все минає
…як сказав Геракліт. І ніхто б не сказав краще. Тому не вийде раз і назавжди щось вирішити, визначити, запланувати. Регулярного перегляду потребує все: пріоритети, список справ, меню, бюджет, фізичне навантаження, речі, якими ми займаємось, правила, закони. Будь-яка система рано чи пізно дає збій, бо річка не піддається систематизації і точить камінь. Люди, думки, світ, все постійно змінюється, тому магічних пігулок нема, а прогрес відбувається. Тому мандрувати так круто. Зміни творять нас, і свобода полягає саме в цьому, – в змінності та прийнятті певних обмежень.
Найстабільнішим у цій річці має бути самоконтроль, гнучкість і довіра до внутрішнього голосу. Ось ті єдині опертя.
Контроль
Мистецтво жити – це мистецтво контролювати те, що можеш і відпускати те, що ні. Мова, тіло, думки, емоції, – цим всім треба і можливо вчитися управляти. Варто розрізняти речі, на які ти можеш вплинути і на які ні.
Планувати – це чудово, але плани часто ламаються в силу незалежних від нас обставин. Питання, яке більшість виносить із психотерапії як інструмент – про що це мені? Зупинитись і подумати, як можна використати нові обставини. Вони не вороги, а дороговкази.
Купив шафу – постав туди щось, поставив – стирай з нього пил, плати за це власним часом і простором. Чим менше на себе береш, тим легше це контролювати.
Рамки
Насильство (у тому числі над собою) непродуктивне і максимум, що може, це породити нове насильство, але не варто плутати його з рамками, ці – корисні. Обмеження дають змогу зосереджуватись посеред хаосу і власне давати речам лад, переглядати цей лад, переставляти речі місцями експериментуючи. Рамки дозволяють не виходити з берегів.
Драмки
Тут годі щось заперечити: ми діти драми. Мало кому вдалося вирости в спокійних умовах поза всякими виживаннями, тривогами, щолюдискажуть та будьнормальний. Такі були часи. Сьогодні молодші покоління українців комфортніше почуваються з тим, щоб бути собою, мати емоції та власний погляд на речі, навчаючись при цьому бути частиною світу, а не втікати від нього. А нашому поколінню доводиться невтомно вчитися зупиняти потоки драми в крові, не смикатись рефлекторно на найменший порух навколишнього середовища, спостерігати.
А ще ми можемо подарувати своїм дітям середовище, де їхню самість поважатимуть.
Два питання, які я вчуся постійно собі задавати в рамках боротьби з внутрішньою драмою (це класно допомагає в батьківстві) :
- so what (що з того) – допомагає спинити потік емоцій і назвати речі: так, ця штука розбилась і це сумно, але це можна пережити і дарує нам шанс позбутися зайвого чи придбати нове;
- why not (чому ні) – там може бути багато резонних пояснень чому, і це чудово нагадує про межі, але воно більше про відсутність меж там, де в них нема потреби; як показує практика, чимало наших “ні” банально турбуються про комфортну інертність та не сприяють розвитку.
Життя – це рух
Маленький крок
Моє тіло гостро реагує на тривогу фізично відчутним “каменем у грудях”. Після всіх перепробуваних речей допомагає одне: з’ясувати джерело тривоги і зробити один маленький, але практичний крок у напрямку вирішення проблеми. Те саме з відсутністю сил – “лежи у напрямку до мрії”.
Зробити краще, ніж не зробити
З цієї причини, приміром, існує цей сайт. В період критичної нестачі часу на нього, я… оновлюю на ньому дизайн. Для чого я це роблю, кому це треба, – думаю я. Для мене, для мого надхнення, – розумію, доробивши і побачивши результат. Бо зараз це такий спосіб рухатись, а завтра буде инший.
В моменти, коли робити важко, робимо мінімум. В моменти, коли робити страшно – робимо і бачимо, що це і був навчальний процес. Так і теорія без практики мертва.
Потік
У своїй книзі “Потік” Мігай Чиксентмігаї описує патерн, за яким працює розвиток людини: людина знаходить захопливу діяльність, занурюється в неї (стан потоку), з часом набуває майстерности певного рівня і скочується в нудьгу або тривогу, допоки не знайде собі новий виклик. Тоді людина знову занурюється в стан потоку.
Висновки
Ось такі принципи. Виходить, у свої 30+ я стою на своїх двох.
П.С. Читайте про маленькі концепти щастя з усіх куточків світу.
