Не буває дітей, надто ніжних для побиття – вони як жорсткий біфштекс, чим сильніше їх б’єш, тим вони ніжніші.
Едґар Алан По “П’ятдесят думок”
За деякі зі звичаїв наступні покоління, безумовно, вважатимуть наш час варварським – можливо, й за те, з якою наполегливістю ми змушуємо дітей, і навіть грудних немовлят, спати окремо, а не з батьками.
Карл Саган “Світ, повний демонів”
Ґонсалес – то, як то кажуть, острівець ясности в морі конфузу і, ура, адекватний педіатр. Якщо ви і так уже прихильник природного батьківства, і про те, як правильно, вам розповіла інтуіція і досвід попередніх дітей, – інформація в цій книзі буде для вас радше екскурсом у світ дивного ставлення до дитини, аніж практичною інструкцією. Ця книга написана швидше для розгублених впершемам, тих, хто на иншому березі, сумнівається, або потребує твердіше сформулювати свою позицію для навколишнього середовища. Бо як пояснити їм, чому ви ‘привчаєте до рук’ чи не даєте дитині спати в окремому ліжечку й ставати самостійною?
Ґонсалес розповідає про такі не для всіх, на жаль, очевидні речі, як потреби дитини в любові, теплі й увазі напротивагу муштрі. Рідкість – педіатр на боці дитини. Точніше – власне на боці обох. А тобто – на боці людини, людяности. Щаслива дитина робить щасливими батьків, а світ кращим.
Ґонсалес багато говорить про шкоду, що завдається ‘порадничками’: якщо історія Європи останніх століть так яскраво ілюструє помилковість поглядів педіатрів та педагогів (як то туге пеленання та карання дітей за те, що пишуть лівою), то як навіть сьогодні ми можемо давати їм шанс мати рацію понад материнське серце? Усі книги про природне батьківство, які мені траплялися, кажуть про одне: ми еволюційно знаємо як треба, нема ніякого гіднішого варіанту, окрім слухати себе, вони не знають краще.
“У своїй книзі “Заради твого ж блага: витоки насильства у вихованні” Еліс Міллер розглядає деякі з рекомендацій німецьких педагогів XVIII-XIX сторіч, що належали до напрямку, який у результаті прославився як “згубна педагогіка”. Міллер стверджує, що негласною ціллю їх методів було виховання слухняних підданих і що торжество нацизму можна пояснити тим, як дана система освіти схилила німців сліпо підкорюватися владі, не зважаючи на жорстокість, безглуздість чи аморальність їхніх наказів.”
Ґонсалес проходиться стезями минулого, де книжки про виховання давали поради про те, як виховати податливий вгодний державі шматок м’яса та виправдовували жорстоке ставлення до дитини так, щоб батьки не почувались за нього незручно. Автор намагається прослідкувати дослідження, на які опираються ці книжки, і знаходить, що за ними часто стоїть велике ніщо або дрібна нісенітниця.
Ґонсалес демонструє ненормальність деяких підходів до виховання дітей, проектуючи ситуації на инших членів сім’ї, друзів тощо. Чому те, що нормально для них, має бути заборонено власній дитині? Чому до дитини, яка щойно почала свій шлях і все для неї таке нове, вимоги часто вищі, аніж до дорослих? Чому для чоловіка ненормально спати в окремому ліжку, а для маленької беззахисної дитини нормально? Чому на подругу, що розбила улюблену вазу, ніхто не репетує, а на дитину репетують? Чому дитині забороняють речі там, де в цьому немає жодної логіки чи необхідности?
Дитина не плаче без причини, дитина здатна засмучуватися точно так само, як і дорослий, лише, можливо, з инших причин, в дитини є почуття, дитину неможливо ‘зіпсувати’ ніжністю, опікою та увагою, дитину не можна ‘тілесно карати’, бо це і є домашнє насильство, не можна брутально користати з дитячої беззахисности, дитину не можна карати взагалі, ні тілесно, ні морально, життя розбереться саме, дитина не капризує просто так і нічого не робить вам ‘назло’, за цим завжди щось стоїть, а може й болить, дитина – не піддослідний кролик, і заслуговує на елементарну повагу.
Книжка написана цікаво, доступно, з гумором (а також доброю долею перцю іронії та сарказму) та підкріплена науково. Рекомендую.
- Агресію не можна виправдати тим, що жертва її не зауважує. Аморальний сам акт зумисного завдавання прикрощів иншій людині. Якщо сьогодні ввечері у всьому районі відключать світло, ви ніколи не дізнаєтесь, чи була то реальна аварія на електростанції, чи то енергетична компанія вирішила влаштувати ряд відключень, щоб навчити людей переживати неприємності і обходитися без електрики. Ви не можете знати цього напевне, але вважаєте, що варіант номер 2 – з области фантастики. Як можуть люди вчиняти так з дорослими людьми, зумисне влаштовувати їм неприємності “в освітніх цілях”? Ні, так чинять лише з дітьми.
- Хіба родичі й сусіди не почнуть злословити? “Вона і в 20 буде з цією лялькою спати”. “Вона в першу шлюбну ніч її з собою візьме”. Звісно ж не почнуть – кому прийде на гадку така нісенітниця? Всі знають, що дитина буде якийсь час спати з іграшкою, поки їй це потрібно, а потім припинить. Час, протягом якого їй треба спати з лялькою, приблизно співпадає з часом, коли їй потрібно спати з мамою, сумною й неживою заміною якої є лялька.
- Батько, що піддається на крики дитини, схожий – з чим би то порівняти? – з працедавцем, що піддається на вимоги страйкарів, чи урядом, що йде на переговори з демонстрантами (…) Чому те, що в політиці вважається тиранією та авторитаризмом, в батьківстві вважається чеснотою?
- Батько вибачився перед дитиною! Хіба це – не найкоротший шлях до повної втрати батьківського авторитету, а заодно й поваги сином? Якраз навпаки. В ту мить я пробачив йому всі його огріхи – і минулі, і теперішні, і майбутні.
- Немовлячі ігри – не спортивні змагання, неможливо виграти в ‘ку-ку’ чи програти в лоскотку. Проте коли на перше місце ставиться розвиток, у будь-якої гри з’являється ціль (підвищення інтелектуальних здібностей), а отже, і можливість програти її, не досягнувши її. Батьки бавляться з дітьми, щоб сміятися самим і радіти тому, як сміються їхні діти, але стимуляція може перетворити цю гру на зобов’язання і для тих, і для инших…
- Багато матерів переживає, коли знову виходять на роботу. Суспільство вважає, що це “почуття провини”, але в наших генах ніякого почуття провини не закладено – це просто тлумачення, надане цьому феномену нашою культурою. І багатьом вигідно витлумачувати це як провину. Багатьом у нашому суспільстві зручно, що жінки почуваються винними, а не гніваються чи обурюються через нелюдське трудове законодавство та недостатню тривалість декретної відпустки.
Читайте також:
Стаття 2: про те що читати під час вагітности або топ-25 книг для майбутніх мам.
Стаття 84: топ-10 книг про пологи, материнство та батьківство.
