«Французьке виховання» Памели Друкерман: наука терпіння або Дитина Sapiens.
Американка, чиє покоління росло на тому ж Бенджаміні Споку, що й ми, переселилася до Франції, і спробувала з’ясувати, чому французькі діти дають своїм батькам поспати, не вередують посеред вулиці і не розкидаються їжею в ресторанах. Америка, з її дещо хворим уявленням про свободу, проти Франції, де свобода не дорівнює вседозволеності.
Я особисто не фанат книжок, писаних американськими журналістами, з їхнім специфічним блогерським духом і «забагато води», надаю перевагу книжкам більш інформативним чи глибоким. Але цю книжку неможливо було оминути увагою, її прочитали всі навколо мене, навіть ті, що не батьки і не збираються ними ставати, її було розхвалено на всі боки, та ще так, що я сама сліпо подарувала її друзям, не читавши. Друзям «зайшло» теж. Коротше цікава книжка, читається на одному диханні.
Французькі методи виховання
Коли Памела Друкерман стала цікавитись у французів про їхні методи, вони, як один, заявили, що жодних методів не мають. Бо те, що нашій ментальності може видатися методом, для француза швидше за все є здоровим глуздом. Перш за все французи не вживають слова «виховання», у них це «навчання». Дітей не треба дресирувати, за ними треба спостерігати та їх навчати.
Насправді спостереження авторки та практичні поради цієї книги зводяться до двох (чи то пак одної) речей: уміння чекати (терпіння) та уміння слухати (воно ж). І, о чудо, якщо їх маєте ви, їх матиме і ваша дитина. Ви поважаєте час дитини, не втручаючись у те, що вона робить, – дитина поважає ваш час. Ви дослухаєтесь до дитини, яка ще не в змозі пояснити вам себе, – вона слухається вас. Ви спостерігаєте за дитиною, щоб краще її зрозуміти, замість кидатися щось робити, не розібравшись у ситуації, – дитина також вчиться бачити, що ви, приміром, зайняті, і спокійно чекати.
Чому «Французьке виховання» мало такий успіх у наших краях, не зважаючи на те, що в книзі порівнюють французів з американцями? Бо у нас з американцями є одна спільність – хаотичність і гарячковість, а французи своїм прикладом вчать нас бути виваженими й терплячими. І якщо ми самі перевиховаємось, цілком можливо, що наступне покоління не штовхатиме одне одного в спину, втромбовуючись до маршрутки, і дихати стане легше.
І деякі цитати.
Сон
Науковці, які досліджують сон, так само як і звичайні французи, вважають, що батьки від самого початку мають узяти на себе активну роль наставника, чиє завдання – навчити дитину добре спати. Вони кажуть, що можна починати вчити цього дитину вже через кілька тижнів після народження, і це зовсім не означає, що її треба залишати «виплакатися».
У метадослідженні десятків рецензованих статей про сон автори дійшли висновку, що найважливіше – так зване «батьківське навчання/попередження». Вагітним жінкам та батькам необхідно надавати наукову інформацію про сон і пояснювати найпростіші правила. Вважається, що дотримуватися цих правил батьки мають від самого народження дитини або через кілька тижнів після її появи.
Що ж це за правила? Автори метадослідження вказують на одну зі статей, у якій вагітним жінкам, які планували годувати груддю, пропонували видавати двосторінкову брошуру. Однією з порад у ній було не тримати на руках, не гойдати і не годувати дитину, щоби приспати її ввечері, аби допомогти малюкові відчути різницю між днем і ніччю. Додатково рекомендували батькам тижневих немовлят, чиї діти плачуть між північчю та п’ятою ранку, переповити дитину, погладити, змінити підгузок, походити з малюком на руках, але давати грудь лише тоді, якщо дитина після всього цього продовжує плакати.
Матерям також від самого початку рекомендували навчитися розрізняти, коли дитина плаче, а коли просто пхинькає уві сні. Іншими словами, перш ніж узяти на руки дитину, яка видає якісь звуки, переконайтеся, що вона справді прокинулася.
Дослідники пояснили, які наукові засновки цих порад. «Контрольна група» матерів, які годують груддю, ніяких рекомендацій не отримала. Результати виявилася промовистими: від народження до трьох тижнів сценарії сну дітей в обох групах були майже однаковими. Але в чотири тижні 38% дітей у піддослідній групі спали цілу ніч, а в контрольній групі таких було лише 7%. У віці восьми тижнів усі діти в піддослідній групі спали цілу ніч, на відміну від лише 25% у контрольній групі. Автори зробили однозначний висновок: «Результати дослідження показали, що годування груддю не обов’язково передбачає нічні пробудження».
Харчування
Батьки не вирішують у тяжких муках, як часто мають їсти їхні діти. Десь із чотиримісячного віку французькі малюки їдять за певним режимом. Так само, як і з навчанням сну, для французів це не філософія виховання, а елементарний здоровий глузд.
Мета годування в яслах – не досягти того, щоб усім дітям подобалась уся їжа, а в тому, щоб кожна дитина дала будь-якій їжі шанс.
У Франції ідея про те, що треба наполегливо знайомити дитину з широким асортиментом овочів та інших продуктів – це не просто одна ідея з-поміж багатьох. Це підставовий принцип, за яким будують дієту для дітей.Звичайні французи середнього класу свято вірять, що дитину чекає світ, наповнений багатством смаків, і завдання батьків – навчити його цінувати.
Самоконтроль
У Франції я часто спостерігаю маленьке диво: дорослі люди в товаристві малих дітей спокійно п’ють каву, не відчуваючи потреби відсувати недопиту чашку, і ведуть повноцінну дорослу розмову. Поняття «почекай» посідає гідне місце у бтьківському жарґоні французів. Коли діти дуже вже розбешкетуються, французи кажуть не «тихо» і не «припиніть», а різке attend, що французькою і значить «чекай».
Дуже важливе тут слово «задоволення». Здебільшого французькі батьки зовсім не хочуть, щоб їхні діти були безмовними, безрадісними та покірними. Просто дорослі не розуміють, як діти зможуть отримувати задоволення, якщо не навчаться себе контролювати.
На думку французів, мати хороший самоконтроль і бути спокійно присутнім, а не стривоженим, роздатованим і вимогливим – це необхідна передумова гарної розваги.
Коли французькі мами кажуть, що важливо дослухатися до ритмів дитини, це зокрема означає: якщо дитина поринула в гру – не чіпайте її.
Вальтер Мішель каже, що коли капітулювати перед дітьми, то запускається небезпечний цикл: «Якщо діти бачать, що коли їм сказано почекати, а вони кричать, приходить мама і чекання закінчується, то вони швидко навчаться не чекати. Небажання чекати, крик, негарна поведінка, скигління винагороджуються.
Французькі батьки та педагоги певні, що регулярне «ні» рятує дітей від тиранії їхніх же бажань.
Дитина Sapiens
Якщо англомовні батьки колись і натрапляли на ідеї Дольто, то, напевно, ці думкизвучали для них дуже химерно. Американські батьки перебували під впливом доктора Спока, який народився на п’ять років раніше за Дольто і теж вивчав психоаналіз. Спок писав, що дитина може зрозуміти, що в неї невдовзі з’явиться братик або сестричка, лише десь у віці півтора року. Він добре вмів слухати батьків,а не дітей. «Довіряйте собі. Ви знаєте більше, ніж вам здається», – із цієї заспокійливої фрази, яка стала крилатою, починається його книжка «Дитина та догляд за нею».
Дольто вважала, навпаки, що діти знали більше, ніж усім здавалося. Навіть у дуже похилому віці, прив’язана до балона з киснем, вона знаходила сили опуститися на підлогу до своїх маленьких пацієнтів, щоб побачити світ їхніми очима. І погляд на речі, який відкривався їй звідти, мав незвичайну притягальну гостроту. «Якщо немає ревнощів, коли з’являється друга дитина, це дуже поганий знак. Старша дитина мусить виявляти ознаки ревнощів, бо для неї це справді проблема – вперше побачити, як усі захоплені кимось, хто молодший за неї», – казала вона.
Дольто наполягала, що діти керуються раціональними мотивами, навіть тоді, коли не слухаються, і , на її думку, завдання батьків – дослухатися та зрозуміти ці мотиви. «Коли дитина незвично на щось реаґує, значить, у неї є на те причина… коли дитина виявляє незвичайну, проблемну реакцію, ваша справа – зрозуміти, що сталося», – каже вона.
…
В одній із присвят до столітнього ювілею Дольто одна французька психоаналітик підсумувала її вчення так: «Одні люди розмовляють з иншими людьми. Дехто з них великий, дехто маленький. Але вони спілкуються».
Спок у свою цеглину «Дитина та догляд за нею» спробував, здається, вмістити всі можливі сценарії для батьків маленьких дітей, від непрохідности сльозових канальців і до батьківства в одностатевих родинах (у посмертних виданнях). Зате книжки Дольто мають кишеньковий формат. Замість давати купу конкретних порад вона знову і знову повертається до кількох основних принципів і, схоже, вважає, що все инше батьки зуміють додумати самі.
«Французьке виховання», Памела Друкерман
Читайте також:
Стаття 2: про те що читати під час вагітности або топ-25 книг для майбутніх мам.
Стаття 84: топ-10 книг про пологи, материнство та батьківство.
