У маленького курчатка
Біля кладки – біла хатка,
А від хатки до дороги
Стежка стелиться під ноги.
Із розчинених воріт
Вируша курчатко в світ.
Тамара Коломієць
Давненько я не писала про те, як нам із Прибульцем ведеться.
Після тих фантастично успішних перельотів, які ми мали, коли йому було 4 місяці, відбувся ще один трансферний переліт Україна-Азербайджан-ОАЕ, коли малюку стало 8. Взяла собі квиток на ніч, – змучиться, думаю собі, вирубається. Аякже. За 13 годин ?: проспав годинку у першому перельоті і пів годинки між першим і другим. Ніколи, чуєте, ніколи не літайте з малятами через Баку, на жодному вокзалі тітка не репетує в рупор так гучно і так часто. Щойно Прибулець заплющить повіки, БЛАБЛАБЛАБЛА БЛА БЛА ?. Цього разі в жодному з літаків ніхто й не заїкнувся мені про слінґ, але мені самій довелося його знімати, вертячи невтішним Прибульцем у пошуку вдалих рішень. Годувати мені цього разу довелось поміж кремезних і бородатих азербайджанських мужиків, але, слава богу, дзен уже відрощено, а погляд пристосувався спопеляти в будь-якій незрозумілій ситуації. Але якщо чесно, то азербайджанці радше помогли, бо їм із Прибульцем взаємосподобалось фліртувати.
Я не писала, як маляті велось в Україні, цілих чотири місяці, бо нічого особливо не змінилося: Прибулець став засинати регулярно, на грудях, і ми швидко відівчилися від фітболів та решти видів заколисувань. Ще він навчився перевертатись. Виростив 6 зубів. Відібрав у мами з рук перші овочі й фрукти. Я часом дозволяла облизати, але з пригодовуванням не спішила, чекала поки сяде, і ні разу про це не пошкодувала. Коли Прибулець уперше офіційно взявся їсти, було очевидно, що він готовий, і це вдалий час. Йому було 9 місяців, так-так. Прибулець поповз, за два дні сів, а на наступний день вже наминав за дві щоки, і все це на аааж десятому місяці, не зважаючи на педіатричний тероризм та решту порадничків. На все свій час, пані та панове, ваша дитина не така, як инші, тому трохи безглуздо опиратися на норми. Я відчуваю, як органічно і правильно розвивається ця дитина, і радію, що мені вдалося не втрутитись, а просто дозволити речам відбутися.
За ці місяці я зрозуміла, що це і є та точка відліку, яку я завжди шукала, аби почати досліджути все. Нема нічого кращого для розуміння природи речей, аніж спостереження за народженням та зростанням нової людини.
І ось, вчора, уперше за десять місяців, мама, тобто я, нарешті вибралась на масаж. Ух. Блаженна і впокоєна добралася додому і взялася до приготування вечері. І тут Прибулець, що пасся просто біля ніг навкарачки, зненацька розквасив носа об підлогу ?. Сльози, крик, ну, ви знаєте, душероздираюче, довго заспокоювала. По тому вийшла до вітальні, поклала дитину на ігровий килимок, і взялася з’ясовувати з чоловіком, чи є сенс їхати до лікарні, яка до цього часу вже геть упала в наших очах як явище. Вгадайте, що сталося під час розборок? Правильно, Прибулець повторив фінт із нюханням підлоги з розмаху ?. Сльози, крик, ну ви знаєте. Коротше кажучи, вечеря наламалась, та й апетит якось пропав. Ми з Прибульцем пішли в його місце сили, – на балкон. Сиджу, отже, гадаю сумні думи про прибульчий розквашений ніс, притримую малого повзуна, що вовтузиться біля балконних ґраток, аж раптом він зводиться на ноги і веселиться собі. Уперше, розумієте, зводиться на ноги, а тата нема. Беру я, отже, ґумову черепашку, і кидаю в вікно, щоб його покликати (не лишати ж дитину, щоб покликати), черепашка вилітає рикошетом у вирій, і навряд чи вже колись повернеться. Беру малюка за барки і товчу ногою в балконні двері, прибігає тато, розказую новини, сидимо, регочемо, не віримо. Прибулець знову встає, весело регоче, а ми, його батьки, плачемо, самі не певні чого. Завіса падає.
