При надії

Природне батьківство та природа дотичних речей

Харків, гра ґештальтами і перша розлука

Новий виток у розвитку бложика та його авторки

Останнім часом мені настільки накипіли різні соціальні питання, а разом з ними питання особистої самореалізації, не кажучи вже про 3,5 роки цілком поділених із малюком на двох (жодного особистого простору), а головне – мені так накипіли питання формату та майбутнього цього блогу (навпіл із власним призначенням у житті), що саме така освіта мене й знайшла – Накипіло.Освіта. І замість того, щоб змушувати публіку займатися своїми справами чекати на мої доленосні рішення, я вирішила просто написати про все, як є.

Бложик на брудершафт зі своєю авторкою переживає кризу ідентичности, ковбаситься і перероджується. Змінам бути. Бо ж очевидно, що ‘при надії’ не зводиться до фізичного стану, ця назва має триповерховий сенс, що рветься до бою. Втім, бложик завжди мінявся і ріс разом зі мною, мабуть, тому і хочеться написати такий пост, адже мені він не про мене: про маму, яка є людиною, жінкою, професіоналкою, про те, як воно, – провалитись у материнство, про навики та знання, яких при цьому набуваєш, про те, як, перепрошую, не здохнути, не загубити себе, не загубити дитину, не загубити суспільство (майбутнє нації — в руках матері, — Бальзак), про те, як не зупинятись, про те як часом таки спинятись, як відкривати нові горизонти, як не переставати бути і чути себе. Про самореалізацію мами. Не зважаючи на і разом з. Навчитися співжити зі своїм новим статусом, не виправдовуватись перед світом, що не сповільнює заради тебе свій ритм. Робити маленькі крочки. Бо під лежачий камінь вода не тече.

І я поїхала вчитися на універсальну редакторку, раптом виявивши, що все, чого мені досі бракувало, це слово “універсальний”. Який працює з текстом, фото, відео, аудіо, бачить об’єми, перспективи та сенси, управляє й експериментує. Додайте до цього сервіс та комунікації — і це десь приблизно і є нарис мене.

Внутрішня реабілітація Харкова

12 років тому Харків запам’ятався мені кількістю трави (ви вільні читати це так, як хочеться), совковістю та русифікованістю. Тому, все ще будучи в культурному шоці після повернення з еміграції (схоже на туман і безконечне в ньому прозрівання), щойно вибравшись із вигорання, добряче пов’язаного саме із зрусифікованістю, я відверто боялася повертатись до цього міста.

Однак — зненацька — на російськомовний Харків мені банально забракло часу і надхнення. Насамперед тому, що сюди мене привела освіта. Перша оффлайнова освіта за 10 років. Не тому що я не люблю вчитись, а тому, що, як виявилось, чекала саме на цю. Це неповторно — відчувати себе на своєму місці і безконечно дивуватися сенсам, які зустрічаються саме тут і саме зараз.

Шевченко, який матиме рівно таке значення,
якого ми захочемо

Харків виявився вкритим гарячою карамельною кірочкою: якщо злегка тріснути її чайною ложечкою, всередині виявиться багатий внутрішній світ. Та власне жoдної ложечки не було, Харків сам вирішив закрутити мене у вир українськости, наче будиночок Дороті в небі. Медіагрупа Накипіло, Літмузей, Сашко Дерманський, що саме перебував на резиденції у самому будинку Слово, багато проукраїнських знайомств, кафе, де прийнято говорити українською та анґлійською, закохана в свою справу екскурсоводка Вікторія Склярова, розкладка книг видавництва Ранок з україномовнимм продавчинями (адже ж це харківське видавництво, адже ж тут безліч видавництв! Адже ж то теж “культурна столиця”, чому ж 12 років тому я мала це місто за чистий бетон! Тому що обставини вирішують чимало, і кожне місто треба ще розкусити).

Виявлено цікаву новинку від видавництва Ранок, 2021,
невдовзі планується відгук!

Всі мої внутрішні стежки зійшлися тут: минуле, теперішнє й майбутнє, робота, хоббі, материнство, особисті болі. Накипіло.Освіта випадково привела мене саме туди, куди мене тягнуло – до самого будинку Слово, де народжувався великий пласт нашої культури, і де її умовно й розстріляли (тут першим пустив собі кулю в чоло Хвильовий, і звідси по ночах забирали на допити, а згодом і на заслання/розстріли). Сучасна інтелігенція воліє наголошувати на тому, що тут жили й творили. Місце, досі знане лише зі шкільного підручника, затягнуло мене і занурило в глибини, з яких і досі годі випірнути: скільки непізнаного, скільки прогалин, яка золота жила для моєї душі і яка душа для моєї країни.

І сенси почали масово породжуватись і вкладатись пазлами в мені й навколо мене. Бо деколи важливо зробити маленький крок, ступити туди, де страшно, змінити картинку, “зайти в те місце, де люди говорять”, як в унісон із моїми думками каже Барбара Шер, і планета закружляє з новою силою, заграє новими барвами.

Я зрозуміла для себе, що суть мистецтва полягає в тому, щоб не дозволити людям залишатись байдужими, щоб витягувати їх із буднів, закріплювати цінності, допомагати проживати емоції та боротись зі страхами. І медіа також можуть бути мистецтвом.

Перша розлука

Для Прибульця це перша серйозна розлука з мамою. Він поїхав зі мною, однак ми розлучались по 10-12 годин на день, і мали одне одного лише на 1-2 години. Тому я хочу написати про ті речі, які допомогли нам пережити цей етап.

Фото Parentmap
Людина, з якою є контакт

Я взяла дитину з собою, бо ми ще ніколи не розлучалися на довше, ніж 5 годин, та й лишати було ні з ким. Перше, що мені було необхідне, це няня, якій зможу довіряти і я, і дитина. Чудо таки трапилось, і нашою нянею стала дівчинка, чиєю нянею довелось колись побувати мені, дитина, яка тоді дуже вразила мене своєю глибиною ❤️ . Черговий пазл склався.

Адвент-календар
Фото Canva

Геніальна ідея відвідала мене в останню мить. Ми з нянею створили адвент-календар з подаруночками на кожен день моєї відсутности. Дитина отримувала машинки, наліпки,  солодощі, бульбашки, пазли, складане горнятко, брелок, ліхтарик і всяке таке. Щоранку, коли двері за мамою зачинялись, дитина мала чому радіти – можна було бігти відкривати пакуночок. 

Нам траплялися різні ранки, якісь безхмарні, якісь зі слізьми, та загалом на краще годі було й чекати, зважаючи на небачені досі масштаби розлуки.

Житло на невеликій, але відстані

Житло неподалік від місця навчання означало, що в разі чого дитина може до мене прийти, подивитись на фемілі-френдлі студію Накипіло, побачити, чим я там власне займаюсь (з восьми обраних студіків троє виявились мамами, а двері студії відчинені для дітей, – надзвичайно приємна інклюзивність!). Ми також инколи зустрічалися поміж точкою А і Б в час обіду.

Водночас житло було на достатній відстані, аби я могла провітрити голову по дорозі на навчання та з навчання, – то був мій єдиний брейк між двома навантаженнями. Безцінний час.

Рідина Ньютона ++

Варто потурбуватися заздалегідь про цікаві нові для малюка види діяльности. На рідині Ньютона дитина перебилася не одну годину, – завдяки ще одній маленькій феї ❤️. Помагало також старе добре “веселино-кретино” (повітряна кулька, напхана борошном). Є ціла книга з такими штуками, яку добре мати під рукою на випадок якщо малюк не знає чим зайнятися.

Реґламентація мультиків

Можливо, хтось саме гадає, як позбутися мультикозалежности, то розповім про наш досвід: дитина завжди дивилась мультики протягом свого відведеного часу, проте на якомусь етапі почала ґнирати про “ще трішки” і все таке. Тоді я сказала, що у нас є правило: година на день, і година завершується, коли дзвонить таймер; ми домовились, що коли він дзвонить, малюк сам вимикає і таймер, і мультики, а якщо не вимкне, це зробить мама, а назавтра мультиків не буде. Ця система не підвела нас ні разу.

У Харкові раптом виявилось, що ту годину чи дві можна ще й ділити на порції, – це може бути корисним інструментом, однак з нашого досвіду – краще не зловживати, це може збити дитину з пантелику і ввімкнути опцію ‘торг’. Нейронний зв’язок “чому не можна мультик — просто ввімкни таймер, і все”.

Звичні речі

Дуже допомагає наявність звичних дитині речей. З наших основних я б виділила три: малюкова ковдрочка, ігровий килимок (ми придбали новий на місці, — тут звична не річ, а явище – спеціально відведене місце для гри), і нарешті безпрограшне – улюблена машинка-толокар, яка хай і здатна довести до сказу шумом (коли мама вдома — не можна), однак складає основний рід діяльности малюка та розвіює більшість його тривог: машину можна мити, витирати, перевозити в багажнику речі, грати музику тощо. Улюблені смаколики сюди ж.

Фото freddyandco.com.au
Нові іграшки

Оскільки ми не могли тягнути багато речей на своєму горбі, нових іграшок усе одно було не уникнути. І, звісно, вони сприяють певному рівню забуття)

Так ми пережили 2 тижні у Харкові, здобувши досвід, знання та поскладавши пазли. Дорогою назад ми навіть уперше в житті поспали окремо в потяхі – на різних ліжках. Далі нас чекають нові випробування: переїзд, ще одна спроба садка та продовження тієї ж програми навчання в онлайн-режимі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Повернутись вверх