При надії

Природне батьківство та природа дотичних речей

Як вибрати психотерапевта

Послухай мене

Як вибрати психотерапевта, моя історія

Життя бентежне.
Вперше я вирішила звернутись до терапевта в 2009 році, на початку своїх 20их. Хтозна на якому рівні була тоді ця сфера в Україні (Українська Спілка Психотерапевтів заснована в 1994), але я про це не знала нічого, і звернулася в психоневрологічний диспансер, зі скаргою на камінь у грудях. Так, це не просто метафора: буває, що таке буквально відчувається на фізичному рівні. Лікар сказав: тривога. І виписав мені якісь пігулки.
Звично, пігулки для мене остання інстанція, і я вийшла звідти просто з думкою про те, що я, звісно, спробувала, але ніхто мені не допоможе.

Я ходила і думала ще 8 років. Понад 10 років каменя в грудях + материнство, яке зрушило брилу в багатьох сенсах. Сфера розвивалась, професіоналів навколо ставало більше. Шарлатанів теж. Я все більше думала, що треба знайти терапевтку, яка б мені імпонувала, і спробувати. І знайшла.
Мила дівчина привітно усміхалась до мене з аватарки фейсбука. Розумні очі, здоровий вигляд, дотепні тексти. Ґештальт – то ж про потребу, а я завжди казала, що сповідую релігію потреби. Мабуть, моє.

Мила дівчина з порогу зґвалтувала мене напівпропозицією-напіввимогою перейти на ‘ти’, бо у них ‘так прийнято’. Будучи в емоційно пригніченому стані і спираючись на той факт, що сама її вибрала, а я ж маю смак і чуйку, я не змогла опиратись її ‘правилам’, хоч у мене складні стосунки з ти/ви. А то був момент, коли мені треба було піти. Наступною помилкою я одразу ж почала розповідати історію свого життя.
Тоді прийшла до неї на наступний сеанс. І продовжила розповідати історію свого життя. Вона дозволила мені плакати.

О, дякую, я так давно цього не робила. А, ні, чекайте, в мене вазомоторний риніт, якщо я почну плакати, я не зможу дихати носом, а якщо не зможу дихати, в мене почнеться панічна атака. Це психосоматика, – не вагаючись поставила мені діагноз мила дівчина. Це був другий дзвіночок, але пропозиція поплакати була така заманлива, що я залюбки нею скористалась.
І раптом час закінчився. І мені вказали на двері. А за дверима мої соплі чоло в чоло зіштовхнулися з наступною жертвою психосоматики. І за дивним збігом психосоматичних обставин я вийшла зарьована в те місце, де частково відбувались події, про які я щойно розповідала милій дівчині. І мені настав кінець.

Два тижні мені було просто хреново. Я зрозуміла, що більше не повернусь, і мені пощастило знайти людину, яка мене відкачала. Я знайшла, де виридати свої сльози ефективніше. А тоді ще 2 роки приглядалась до різних методів і терапевтів, дозріваючи до ще одного шансу.
Я зробила собі шортлист із терапевтів методу, який здавався мені найдоцільнішим. Але дивним чином вони не були доступними. Не відповідали в мережі, не піднімали слухавок. Не мої 🤷.

А тоді мені трапилась Вона. Як ангел, просто посеред мого вигорання. Вона, як би його висловитись, вписувалась у мої цінності, чим викликала повагу. Вона давала простір і поважала межі. Мої і свої. А також кодекс психотерапевта. Коротше вона, що рідкість, поводилась етично і тримала адекватну дистанцію.

Першу сесію терапевтка присвятила далеко не історії всього мого життя, а угоді про нашу співпрацю. Жодного тиску, жодного нав’язування, – ділова розмова двох дорослих людей з обговоренням усіх сумнівів та побоювань. Я працюю у методі психоаналізу, – сказала вона. І я зрозуміла, що це і є мій метод, і мій терапевт. Десь на четвертій сесії. І що умовою номер один, як і в усякому здоровому стосунку, є безпека. І ми заклали фундамент.

Стигматизація

Ходиш до терапевта, отже, слабак або ненормальний, – цей стереотип усе ще присутній, однак потихеньку пакує валізи. Моє найближче оточення – це “а от, я ж нормальний, не зважаючи ні на що”, “мені вже пізно”, “я сама змогла”, “я зможу сам” та “в мене нема грошей на ці дурниці”. Цікаво, що це десь ілюструє і мої страхи дотерапевтних часів. А ще той страх помилитися знову. Тепер я просто розумію свою ціль і потребу та бачу, що отримую від терапії, хоч я, можливо, лише на старті. Терапія – не для слабаків, а для людей достатньо сильних для того, щоб попросити про допомогу. Це гігієна душі. Це турбота не лише про себе, а й про оточуючих. Це шанс на якісні стосунки.

Якщо ви вагаєтесь, не знаєте, з чого почати, хочете дізнатись більше, не маєте на це грошей тощо, завітайте для початку до Психеї, там гарно, цінно, вичерпно. Радію появі проєкту, що дбає про наше ментальне здоров’я, бо це, їй-богу, номер один.

Психологічна підтримка При надії

Я рада повідомити, що При надії також запускає сторінку Психологічної підтримки, де можна безкоштовно отримати первинну психологічну допомогу. Сподіваюсь, що ця опція принесе користь. Тепер ви можете надіслати запит психологу будь-якої миті – і отримати вичерпну відповідь. Це безпечно і конфіденційно.

Думки експертів

Я також дуже хотіла зібрати думки експертів про те, на що потрібно зважати, обираючи терапевта. Було дуже втішно побачити, що ці думки перегукуються між собою та з моїми. Велике дякую за їхній час і відданість справі.

Анастасія Ковальчук, психологиня:

По-перше, варто звернути увагу на освіту. Просто закінчений ВНЗ (а тим більше курси) не дає достатньої кваліфікації для роботи з людьми. Тому має бути навчання за одним із психотерапевтичних напрямків. Навіть якщо це консультування (а не психотерапія) має бути додаткове навчання на рівень консультанта за певним напрямком.
По-друге, варто уточнити, чи даний терапевт працює саме з вашим запитом. Краще зробити це ще до першої сесії, щоб не тратити час і гроші.
Ну і варто звернути увагу наскільки терапевт приємний вам як людина, наскільки комфортно вам спілкуватися з ним.
Ну і звичайно, психотерапевт у жодному разі не має принижувати, критикувати, знецінювати чи якось інакше проявляти агресію до клієнта.

Стефанія Кобільник, консультантка, психологиня-волонтерка для При надії:

Вже тривалий час послуги психолога/психотерапевта набувають широкої популярності завдяки, гадаю, просвітництву та доступності інформації: міфи про терапію як чаклунство-шарлатанство розвінчані (таки розвінчані?). Це, в свою чергу, сформувало новий ринок послуг із спеціалістами різних шкіл та напрямків, із різним діапазоном цін та методами просування/реклами. 

«Який метод терапії ефективніший? Як знати, який психолог допоможе мені? Як вибрати так, щоб потім не довелось міняти психолога і ще раз розказувати йому те саме про своє дитинство?» – питання, які чую я.

Звичайно, мені, як терапевту, хочеться розказати, який класний мій метод, як зцілює і як щасливі люди, тримаючись за руки, виходять після зустрічей. Але зразу ж згадую про дослідження ефективності терапії (ще у 80-х рр.), які показали практично однакову ефективність всіх методів терапії, а також те, що найбільший ефект в процесі терапії мають емпатійність, конгруентність та позитивне ставлення терапевта. Також неможливо об’єктивно сказати, що буде дієво завжди і для всіх, бо психотерапія працює в суб’єктивному світі. Тобто, оцінити ефективність терапії може тільки клієнт. Тому поділюся враженнями як постійний клієнт: терапевт мені «підходить», коли я відчуваю прийняття, розуміння і емпатію з його сторони, довіряю торкнутися до найболючішого і знаю, що можу проявити будь-які емоції, і терапевт буде зі мною, буде опірним для мене. Мені важливо, щоб спеціаліст розумів мій запит, я відчувала рух в напрямку вирішення питання і відслідковувала зміни, що відбуваються (нові точки зору на ситуацію, інше ставлення до проблеми, що починаю робити по-новому). І навпаки, мене насторожить, якщо «терапевт» буде давати конкретні поради щодо вирішення проблеми, теоретизувати, оцінювати.

Недавно була свідком facebook-дискусії в професійній спільноті на цю тему. Більшість спеціалістів назвали важливими критеріями вибору терапевта: приналежність до професійної спільноти (наприклад, Українська спілка психотерапевтів (УСП) або іншої), визначення в цій спільноті статусу «психотерапевт», рекомендації інших клієнтів (так зване «сарафанне радіо»). Також важливими є особиста терапія (як клієнта), постійні супервізії (консультації з найбільш досвідченими фахівцями в галузі), інтервізії (аналіз робочих кейсів з колегами), навчальні заклади. 

І про все це ви можете запитати в терапевта. А також домовитися про певну кількість зустрічей, після яких прийняти рішення, чи «підходить» вам терапевт. І якщо ви спробували консультації в кількох терапевтів (різних напрямків) і жоден не підійшов, запит «не вирішується» – так теж буває, і часто цей процес вже сам по собі терапевтичний (Кого я допускаю в стосунки? Як будую стосунки? Чому це відбувається саме з пошуком відповіді на це питання? Тощо). Бо дослідження ефективності терапії, про яке я писала на початку, показало ще одну важливу річ – недостатньо компетентності одного лише Терапевта, важлива й компетентність Клієнта, яку можна здобувати в процесі терапії в тому числі.  Кажуть, найстрашніша зустріч – з собою, тому бажаю сміливості і відкриттів у собі.   

Юлія Савчук, психоаналітична психотерапевтка:

Для того, щоб отримати кваліфіковану допомогу і запобігти шкоді вашому психічному здоров’ю, варто відповідально підійти до вибору психотерапевтки/та. Найбільш безпечна стратегія – обирати психотерапевта серед членів відомих спілок, що сертифікують спеціалістів згідно з міжнародними стандартами. Наприклад, такою спілкою є Українська спілка психотерапевтів (УСП), у реєстрі якої ви можете знайти терапевтів за напрямом, містом і рівнем кваліфікації. Схожі реєстри є і в інших спілках окремих напрямів, наприклад УКПП – Українська Конфедерація Психоаналітичних Психотерапій та ін. Ці організації знаходяться під парасолькою міжнародних об’єднань, мають свої етичні комісії, кодекс, вибудувану систему здобуття статусу і контролю якості послуг, які надають спеціалісти, що до них входять.

На жаль, опиратись на рекомендації друзів не варто. По-перше, те, що психолог подобається комусь одному, зовсім не означає, що він підійде саме вам, по-друге, психотерапевти не мають працювати із родичами, близькими друзями і колегами своїх клієнтів.

Якщо ви вже визначились із особою, то варто застосувати такі кроки:
  • Запитайте у психотерапевта/тки, де вони вчилися, чи пройшли особисту психотерапію і скільки годин вона тривала. Їх має бути більше 130 і чим більше – тим краще. Не довіряйте фразам на кшталт «В мене не було проблем щоб проходити довготривалу психотерапію.» Людина без клієнтського досвіду не знає, як ви себе почуваєте в терапії і має дуже багато сліпих плям, які заважають їй вас зрозуміти і надати вам підтримку і допомогу.  Також запитайте, чи мають вони постійну супервізію. Це одна з найважливіших складових, яка дозволяє психотерапевту об’єктивно дивитись на речі і не вигорати.
  • На першій сесії психотерапевт має укласти з вами усну або письмову угоду — щодо формату, регулярності зустрічей, конфіденційності, оплати, переносів і т.д. Якщо цього не було зроблено — це тривожний сигнал про те, що рамки психотерапії нечіткі й можуть порушуватися та змінюватися спонтанно, а це шкодить процесові терапії та клієнту. Якщо у вас є протиріччя або уточнення – важливо їх проговорити відразу. Зазвичай перші декілька сесій присвячені інтерв’ю про вас і вашу проблему і налагодженню формату роботи, тому не соромтеся.
  • Довіряйте своїй інтуїції. Якщо з першої ж зустрічі психотерапевт/ка вам не душі — не ґвалтуйте себе, шукайте людину, поряд із котрою вам буде комфортно і з якою ви будете раді зустрічатися щотижня.  Протягом терапії у вас обовязково виникатимуть усі можливі почуття до терапевтки/та, але напочатку потрібно, щоб вона/він вам подобався просто як людина. Ви можете задавати важливі для вас запитання про підхід, цінності, дані психотерапевта. Вони не обов’язково вам дадуть усі відповіді, але якісь ви точно отримаєте.
  • Важливо, щоб із психотерапевтом вас не пов’язувало нічого, окрім психотерапії. Ви не можете бути коханцями, друзями, колегами, сусідами та перебувати у будь-яких інших стосунках, крім терапевтичних. Це відповідальність терапевта\ки — не допустити такий перетин інтересів, тому якщо ви помітите порушення цієї рамки — сміливо обговорюйте її або закінчуйте терапію.
  • Ціна за терапію має бути достатньо відчутною для вас, але не надто важкою. Терапія часом затягується на довгі роки, тому треба звикнути до думки, що це рутина і ця частка бюджету буде відсутня довгий час. Я рекомендую триматися в рамках 10% заробітку. Тобто, якщо ви заробляєте 20000 грн, то ваша терапія не має коштувати більше ніж 2000 в місяць. (З кожним можна домовитись про ціну. В декотрих терапевтів є мінімум і тоді ви можете шукати іншого, який поміститься у ваш бюджет, але загалом у терапевтів є вилка ціни від і до в залежності від можливостей клієнта.)

Лариса Дідковська,

деканка філософського факультету Українського Вільного Університету, президентка Української Асоціації Ґештальт-терапії, Голова секції ґештальт-терапії УСП, доцентка кафедри психології ЛНУ

З пані Ларисою у нас вийшло невеличке інтерв’ю, тож поданий нижче текст побудований із моїх тез та підсумків. Вона сказала багато з того, що було сказано вище, тож не будемо повторюватись.

Скільки часу вам знадобиться на терапію залежить від запиту: кризовий супровід (підлатати дах) може зайняти від кількох сеансів, реконструктивна робота (поміняти дах) може розтягнутися на роки. Однак, людина повинна бути готова. Причиною звернутися до спеціаліста можуть бути будь-які психологічні проблеми, негативні емоційні переживання, дискомфорт, отже, зовсім необов’язково чекати до критичної точки, аби зайнятися гігієною душі.

Зазвичай “чубчика самі собі не ріжемо” і зубів самі собі не пломбуємо. Терапевт має те, чого не маємо ми: погляд збоку, освіту і досвід, і є таким самим ремісником, як перукар чи стоматолог. Терапевт працює дзеркалом, що допомагає нам побачити себе зсередини. “Це не буде чудо“, – каже пані Лариса, – але робота – 50/50.

Як обрати спеціаліста та напрям? Психолог – допомога та підтримка, психотерапевт – лікування душі, психіатр – лікування розладів, часто медикаментозно. Тобто вибір фахівця залежить від вашої ситуації. Докладніше про різницю між психологами, психіатрами та психотерапевтами тут. Повноцінна психотерапевтична освіта займає мінімум 10 років, і ніколи по-справжньому не завершується. Сфера порівняно нова і постійно розвивається, з’являються нові напрями. “Я ніколи не сказала, що є метод кращий чи гірший за инший, – каже пані Лариса. – Всі напрямки працюють з будь-якими проблемами. (…) Напрямок завжди буде випадковістю“.


Пані Лариса виділила 3 основні категорії клієнтів. “У вас сажа на чолі”:

  • Оце так, сажа на чолі! (починають витирати)
  • Ого, нічого собі, сажа! Ну, але я вже звик.
  • Це дзеркало заляпане, піду подивлюсь в инше дзеркало.

Остання категорія найпопулярніша 🙂.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Повернутись вверх