При надії

Природне батьківство та природа дотичних речей

До чого не готовий український споживач

Ось і настав той день: сьогодні я розповім вам про наші найулюбленіші дитячі книжечки. Книжечки, читаючи які ми з Прибульцем вмліваємо від захвату. Книжечки, що активно цитуються в нашій сім’ї українською та анґлійською та незмінно читаються щодня ось уже протягом року. Я читаю їх для малюка тією мовою, якій він надає перевагу, на українську перекладаю на ходу, що, втім, уже не має значення: в свої 3 малюк знає їх напам’ять обома мовами і нам ще доводиться побитися за право “читати” їх напам’ять. Ні, він не вундеркінд, просто білінгв 😅.

Ірландець Кріс Готон творить своїх персонажів буквально руками. Спершу вирізає основу з кольорового паперу, а тоді обробляє на комп’ютері. Ручна робота звучить крізь папір. Зроблено з невимовною любов’ю. Кріс робить цілі вистави з цими персонажами, вони у нього дійсно живуть, і навіть стали невід’ємною частиною нашого життя.

Історії в цих книгах дуже прості та повчальні, мають легкий гумор, вони небагатослівні і акцентують на шалено красивих та насичених ілюстраціях. Вони також існують у різних форматах, наш улюблений – картонка: цупкі сторінки зручного розміру, ідеально для обох та довговічно.

Першу книгу, про – як я їх називаю – чувачків, що все планували впіймати пташку та переживали провал за провалом, я придбала, купившись на екзальтовані відгуки на амазоні, всі писали, що їхні діти закохані в цю книгу, і ми з малим не стали винятками, це любов з першого погляду і перфектний вибір для початку читання дитині історій. Тоді я ще й не знала, що це серія книг і любов на все життя.

Згодом, уже повернувшись до України, я замовила все, що знайшла онлайн: книжечку про боязке крабеня, що вперше вирушало до великого моря,

про страшенно сонних лісових звірят, що не хотіли бавитися з ведмежам, що не хотіло спати (що за жорстока книжка для вічно натомленої мами 🤣, з усіма позіханнями й потягуваннями), 

про песика, що обіцяв своєму господарю бути чемним, і щиро сподівався таким бути, але… не був,

про совеня, що загубило свою маму.

І то ще не вся серія, я просто не знайшла, де придбати решту. Нереально милі історії, і я щаслива, що ми з Прибульцем їх маємо. Я поговорила з Крісом, сконтактувалася з правовласниками, пропоную видавцю переклад, рекламу і навіть розповсюдження через свій скромний бложик. Пропоную по-спражньому в це вкластися. Але український видавець вважає, що наш споживач до них не готовий 🤷. Що відстає від світу навіть у своїх естетичних уподобаннях 🙄. Чи так це, дорогий споживачу? Це справді може не подобатись? А якщо спитати в дітей?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Повернутись вверх