При надії

Природне батьківство та природа дотичних речей

Стаття 75: про злі язики.

Так, буває важко, особливо самій.
Важко, коли малюк репетує, а ти не годна знайти причини. І коли не дає сходити в туалет, не кажучи вже про душ чи поїсти. Важко, коли він хворіє. Фізично важко тягнути сходами навантажений продуктами візок, водночас несучи 11 кг малюка. Збоку виглядає, наче він легкий, мов пір’їнка, все так просто – мама несе малюка.
Важко, коли оточення давить на мозок своїм баченням виховання та турботи про дитину. Хоч би шкарпетки вдягнули, а шапочку, хіба можна так дитину нести, а хребет, бідна дитина, шо за мама. Мама завжди винна, і краще їй мати відповідний вигляд: опущені засмучені очі. Все вона робить не так, всім вона заважає своїм візком, шумом, розпатланим виглядом (мама мусить виглядати на всі 100, сидить же вдома цілий день, нічого не робить, важко в душ сходити?), існуванням, вічно змушує дитину репетувати, як недорізану. Мама – вселенське зло, що занапащає долі. Нормальні діти нормальних мам не репетують, у них прилизане волоссячко, чисті штанці і акуратно затягнута краватка.
Часом важко стримуватись, щоб не з’язвити (як ото пан в трамваї переживав, що мою дитину ‘продує’, бо відчинене вікно ‘шкодить’, а я ледве втрималась, щоб йому не повідомити, що надмірна опіка шкодить куди більше).
Важко жити в моєму районі, де можна прокинутись серед ночі від триповерхового горлання чи від того, що тобі хтось ломиться в двері. Або важко гуляти з дитиною в вічному страху, що вона поріжеться битим склом чи запхне до рота цигарковий бичок, не кажучи вже про инші небезпеки.
Важко, коли доводиться чинити ‘необхідне зло’, наприклад, щеплення, але це шанс навчитися багатьох речей, щоразу в мені завідомо бухкає адреналін з тієї необхідности, але щоразу насправді й легше, вчиться малюк, вчуся я. Важко приймати безліч маленьких рішень щодо чиєїсь долі.
Важко бути мамою, і я знаю, що ставатиме хіба важче, і це ок, крім того –

як легко бути потрібною й корисною щомиті! як легко бути присутньою!

Одна мама, спитавши про вік моєї дитини (1.4), прокоментувала так: а, то ви йому ще потрібні, класно, моя хіба випитує, чи надовго я йду з хати, і чим довше, тим краще’. Еге, все так не буде, тому так важливо тішитись зараз, негайно!
Як легко на душі, коли малюк всміхається чи гамає цицю, чи зручно на тобі спить, чи біжить обніматись, коли простягаєш до нього руки. Як радісно і легко! Але –

Шановна публіко, яка це навряд чи прочитає (адже хто, крім матерів та поодиноких татів читає батьківські блоґи): єдине, що можна сказати матері щодо її дитини, – це ‘ти хороша матір’. Мені одного разу сказали це, дякую ?, навіть одного разу достатньо, щоб пригадувати собі це щоразу, коли тебе ранять иншими коментарями. Дитина навряд чи колись таке тобі скаже, адже матір (для тих, у кого вона є) це само собою зрозуміле, сама природа. За таке не дякують, таке не оцінюють, воно просто є, як частина тіла чи небо над головою.

Ти, що читаєш це, видихни, – ти хороша мама. Принаймні ми маємо мамську солідарність (буває й там сутужно, але ж, ну, знаєте той погляд, сповнений розуміння? ?) Все буде добре.

Що ще цікавого

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Повернутись вверх