При надії

Природне батьківство та природа дотичних речей

Стаття 51: про педіатричний тероризм.

Мінімум тричі на мене вилили відро інформації про прикорм пригодовування, про яку я не просила. Одна просто так, з порогу. Сирі овочі й фрукти не давати, лише термічно опрацьовані. Сире яблуко роз’ятрює стінки шлунка. Инший заявив, що дитині пора було давати їжу ще в 4, бо одне ізраїльське дослідження виявило, що алергени (арахіс) краще вводити раніше. Це добре, що він читає дослідження, шкода лише, що читає їх вибірково та перебільшує власні висновки. А ще, не до їжі будь згадано, він сказав, що в малечі ‘голодні какашки’, справді, так і сказав, бо я не годую малюка дорослою їжею, а йому вже 6, а тоді побачив, що в малюка лізуть зуби (що справді часом змінює кольорову гаму малюкових скарбів), і вже незручно було відступати, та настільки, що тепер він, мабуть, і книжку накатає про неіснуючі ‘голодні какахи’ ?. Ще одна спитала скільки нам, тоді почула, що поза 8, а ми ще не надто їмо, а вже тоді вилила й своє відро. Фрукти, овочі, зернові, торохтіла вона, три трапези в день.

‘Дайте йому дурника‘, – сказала мені підсліпувата дитяча рентґенолог, перевіряючи кульшовий суглоб малюка так незґрабно, що бідне дитя зайшлося криком. ‘Можу дати йому груди’, – кажу. Не всі користуються дурниками, – якою далекою треба бути від того, що робиш, аби цього не помітити, та ще й витріщитись на мою пропозицію чогось такого нормального, як груди.

Моя дитина росте на принципах природного батьківства. Вона їсть чи п’є, коли цього потребує, і ознайомлюється з дорослою їжею поступово, в мікродозах, з власної волі. Окей, може ви їсте за розкладом, але що, і п’єте теж? ? Як дитячий стоматолог може не читати безпосередньо дотичних досліджень і стверджувати, що вночі дитину годувати грудьми не можна, бо від цього починається карієс? Що вони взагалі вчили, що читали, я не можу зрозуміти, адже тих досліджень не так багато, щоб їх не знати! Агов, педіатре, ця дитина не іграшка, вона жива, і в тебе є унікальний шанс зіпсувати їй життя! Хай я залишуся просто згорьованою, безпорадною після таких візитів, а скільки мам ще й послухаються, відберуть в дитини дорогоцінне молоко чи зроблять ще якусь нараджену дурницю! Я теж мама, – в якості аргументу каже вона. Але я прийшла до лікаря, а не до мами, і розраховувала, що він хоч би буде у дискурсі.
З моїми питаннями про щеплення кожне відкривало як не календар, то інтернет, одне пішло до завідуючої. Ні, я не питала про склад вакцини чи ще щось таке, чого неможливо втримати в голові. Лише елементарні речі, з якими ж, мабуть, лікарі стикаються щодня, наприклад, чи можу я дати ту чи иншу вакцину трішки раніше чи пізніше. (А ще я ніразу! не питала про прикорм пригодовування, зате щоразу! отримала гору інформації, відверто поганої причому ?)

Дорогі педіатри, мама – не тупа. Часто вона знає більше, ніж ви, бо їй важливо знати все заради безпеки чада, разом з тим вона дуже сподівається, що більше знаєте ви, адже ви професіонал. Якщо я вже прийшла до вас, то мені однозначно потрібна допомога, та я не потребую інструкцій, але діалогу. Ви повинні знати, що є різні мами з різними поглядами, ви повинні знати, що епоха сліпого послуху позаду, а доступ до інформації відкрито всім. Це означає, що коли ви бажаєте залишитись професіоналами, вам доведеться значно, значно більше читати. Немає жодних норм і ‘правильно’, бо кожна дитина індивідуальна, і ніхто не знає про неї більше, ніж мама, тому перш, ніж говорити, потрібно вислухати. Хоча б з метою оцінити інтелектуальний рівень співрозмовника і хоча б візуально не облажатись. Якщо вам впадло читати, то хоч би слухайте, адже це складе добру половину вашого досвіду. Розумніші лікарі, користуючись перевагами сучасности, взагалі створюють свої сторінки, щоб бути ближче до народу, знати що кого хвилює, мати час подумати і порозслідувати, аби бути готовим, коли пацієнт з’являється на порозі, бути готовим слухати, співпрацювати і дійти до чогось, а не виливати конвеєрне відро застарілої інформації на і без того стурбовану голову, лише аби виглядати авторитетно.

Я не хочу займатися самолікуванням, але сучасний стан справ штовхає мене до того, коли лікар (ні, не лікар, а цілий ряд лікарів, яких ще довго вибираєш за рекомендаціями перш, ніж до них звернутися) не лише не лікує, а й дає відверто шкідливі поради. До речі, знаєте, що вона сказала, подряпавши малюку ясна до крови? ‘Йому не боляче’. Сум і ганьба.

Що ще цікавого

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Повернутись вверх