При надії

Природне батьківство та природа дотичних речей

Стаття 49: про публічне годування грудьми.

І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі!

Ліна Костенко

Насправді я вже даааавно намагалась про це написати, але ж вам слова не кажи.
Щоразу коли хтось відриває від купальника клапоть, у транзитному відрізку часу зчиняється ґвалт. Кричать консерватори, горланять прихильники останньої версії, репетують новатори, встрявають нострадамуси, свідки єгови й паралітики на роздорожжу.

А є ше така я. Я не волаю, а просто купаюсь у водолазному костюмі. ?

Мені закидають різне: ослячу впертість, мусульманство, антинудизм/антибікінізм, зневагу до сучасних цінностей, розумову відсталість, бунтарство, пропаганду архаїзмів, але факт залишається фактом: мені подобається купатись у водолазному костюмі. У мене нормальне тіло, але не люблю коли на нього витріщаються, і вперто не бачу чим бікіні відрізняється від білизни.?
Бог свідок, до пологів моїх грудей не бачили ні мами, ні сестри, ні подруги, моє тіло – мій храм. В сенсі мій і тільки тих, з ким я готова його ділити, візуально, тактильно чи як мені забагнеться. З народженням Прибульця груди набули нового сенсу: то все ще інтимна частина, але я стала годувати в присутності тих, кому більш-менш довіряю, з ким більш-менш відкрита. І кому це не заважає. А це, крім чоловіка, сестра (1шт) і подруга (1шт). Одна поважає чужий простір, инша сама годує. Вони не виявляють жодного інтересу до моїх грудей, отже, це нормально, і мені комфортно. Тим не менше я волію насолоджуватись цим безсумнівно приємним заняттям із Прибульцем тет-а-тет. Ми любимо робити це в тиші, повністю сконцентрувавшись і віддавшись процесу. У компанії знайомих і друзів, якщо мені ці люди достатньо близькі, приємні, викликають довіру, я запитую, чи ніхто не заперечує, якщо я погодую. Якщо комусь це некомфортно (і мені начхати на причини дискомфорту, ідеологічні вони, релігійні чи психопатичні), я знайду собі інтимний куточок. Якщо і їм, і мені ок, я годуватиму, прикрившись по максимуму. Якщо нема варіантів, я просто годуватиму, і можу похвалитися серйозним числом місць, що ознайомилися з моїми грудьми, бо багато пересуваюсь, але зазвичай варіанти є. Мені важливо, щоб усім було комфортно: малюку, мені, публіці. Це є елементарна повага: до малюка, себе, публіки. Ідеальний варіант для мене й малюка – навіть не сховатись, а саме бути вдома, на нашій канапі, почуватися тихо і затишно. Це я. Можете закинути мені встид, але я люблю водолазний костюм і почуваюся в ньому комфортно. А от поглядів з натовпу щонайрізноманітніших не люблю, вони створюють енергетичний шум.

Але то я, а людей мільярди, і всі вони різні. Тому є речі загальноприйняті (сьогодні ті, завтра инші), а я не завжди в тему зі своїм водолазним костюмом. Але най ліпше крутять пальцьом біля скроні, ніж оцінювать мою голизну і перепливати весь басейн, аби зі мною запізнатися. Це мій басейн, мій костюм, моє тіло. І мені байдуже до бікіні, нудистських пляжів і монастирів.
Не так давно загальноприйнято було віддавати маля годувальниці, згодом жінка закрилася з малятами вдома, нарешті розчехляючись, як воно – годувати. Потім у жінки помінялася соціальна роль. Тепер жінка не хоче сидіти з малям удома. І не хоче більше товктися з візочком під домом. Можливо, скоро годування грудьми на виду у всіх стане звичним явищем, як то трапилося з міні-спідницею, – непорівнювано, бо годування – природне явище, так, але – на разі – не загальноприйняте, а отже, багатьом потрібен час звикнути, і це нормально. Але в кожному транзитному періоді – срач і виривання кіс, яких насправді можна уникнути, якщо мати трохи поваги одне до одного.

Нещодавно я бачила в парку жіночку з новонародженим малям. Жіночка вибрала собі чьотку центральну лавку, на горбочку, сіла по центру, оголила грудь і стала… ні, не годувати. Вона з амплітудою маршового кроку трясла бідолашне зарьоване туго спеленане немовля, вгору й вниз, вгору й вниз (і я не перебільшую), раз на хвилину намагаючись настромити його собі на грудь, як шашлик на шомпур, механічно, без жодних емоцій на обличчі. То не була механіка втоми, але механіка якоїсь байдужости. Я не проти публічного годування. Я проти спортивних штанів в оперному театрі. Я проти невігластва і знущання над дітьми. Мені це буквально фізично боляче, тому ставлю свічку за добрі розум і здоровля міністрів освіти та медицини. Але я розумію, що вона не я, і може мати свої причини й карму таке чинити, і поки вона ту дитину таки намагається нагодувати, а не вбити, піду розкладу собі килимок на травичці й займуся йогою, власною дитиною й речами, які мені змінити під силу.
Люди, що беруть участь у подібних дискусіях, діляться переважно на дві категорії: ті, що не встигають дихати, так багато їм треба сказати, і ті, котрим неспокійно доти, поки хтось ще дихає. Я ж радше концентруюсь на тому, щоб успішно дихати в своєму водолазному костюмі. І нічого не маю проти бікіні, нудистів чи монашок, чесне слово. Лиш би нам усім було ок в одному світі.

Що ще цікавого

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Повернутись вверх