При надії

Природне батьківство та природа дотичних речей

Стаття 36: про книгу Жан Ледлофф “Концепція континууму” більш відома як “как вирастіть рібьонка щяслівим”

…мені почало подобатися забувати те, чого мене вчили в дитинстві.

Жан Ледлофф

Смілива книга Жан Ледлофф “Концепція континууму” пропонує новий погляд на еволюцію та прогрес і природне батьківство. Ну як новий, книга написана ще в 70их, але світу, як завше, потрібно років сто для прийняття чи хоч би ознайомлення з нетрадиційним. Дізнавшись про неї у російській версії (а росіяни відомі своїми безглуздими адаптаційними перекладами; в оригіналі “как вырастить ребенка счастливым” звучить як The Continuum Concept), я очікувала якого завгодно наповнення, лиш не того, яким воно виявилось.

Так от, Жан Ледлофф вважає, що ми проміняли раціональну еволюцію на сумнівний прогрес:

“Те, що еволюція сумлінно створює, вносячи різноманітність форм і все точніше адаптовуючи їх до наших потреб, прогрес руйнує шляхом введення норм та обставин, що не задовільняють істинні потреби людей. Все, що може зробити прогрес, це замінити “правильну” поведінку менш доцільною. Він замінює складне простим і більш пристосоване – на менш пристосоване. В результаті прогрес порушує рівновагу складно взаємопов’язаних факторів як всередині, так і поза системою. Отож, еволюція приносить стабільність, а прогрес – вразливість.”

Амінь. Лишень я вважаю, що все завжди розвивається так, як собі має. Автор, приміром, каже, що жоден вид серед тварин не має поміж собою такої речі як конкуренція, і що людство втрачає свою цілісність, конкуруючи всередині виду. А я кажу, що може тим гомо сапіенс і вирізняється, що кожен представник виду має право не бути стадом, а бути сам за себе. Бо хай людське стадо сто разів діє спільно, я свято переконана, що це до одного місця, коли кожен зокрема не усвідомлює для чого це все, і, можливо, власне конкуренція дозволяє нам відділяти яйко від шкаралупки. Ось так, на мою думку, авторка й сама намагається спростити складне. Я розділяю релігію потреби, озвучену в цій книзі в унісон з моїми уявленнями, та маю ще одну релігію: особистости. Потреба визначає, пояснює і спрямовує особистість, бо так, є базові, десь однакові для всіх потреби, а є потреби індивідуальні, що й роблять нас нами. І я б не спішила пояснювати існування половини людських професій незадоволеними потребами травматичного дитинства, як то драматизує Жан Ледлофф, можливо, еволюція трішки хитріша, ніж їй здається.

Якби це була просто книга про спосіб життя племени екуана, що його автор споглядала в кількох прицільних експедиціях, це була б чудова книга, в котрій кожен знайшов би собі практичну цінність. Але авторка береться проводити паралелі з “цивілізованим” світом, і це а пріорі провально, бо для чого порівнювати непорівнюване і серйозно балакати про утопічне. От якби ми жили по-иншому … то жили б по-иншому. Я помістила слово “цивілізований” в лапки тому, що індіанці, яких описує Ленлофф, це також цивілізація, і нема чого радити иншій цивілізації повчитися у них, бо це, як сама автор пише, елементарно не спрацює.

У книзі цій багато цінного, але гіпербола, якою автор зловживає у намаганні пояснити як до дитини ставитись не можна, радше відштовхує, ніж добивається бажаного. Принаймні у випадку людей, чутливих і стійких до маніпуляцій. Щось подібне зробило нестерпним перегляд ‘Страстей Христових’: справжній меседж, який автори й не планували передавати у фільмі, сховався за надмірним психологічно маніпулятивним реалізмом чи то пак натуралізмом.

Мені дуже сподобалась ідея початкової ‘правильности’ кожного, можливо, скоро еволюція підкине нам силоньки чинити опір суспільству, що завжди вважає, що з нами щось не так? 😉

Я рекомендую прочитання цієї книги, як джерела надхнення та інформації для роздумів.

А ще щось корисного можна науявляти з кількох цитат:

  • Більшу частину інстинктивних знань було зруйновано зовсім недавно. Сучасна наука роздроблює її на шматочки, препарує з допомогою хитрих теорій і ‘розглядає під мікроскопом’, тоді як ці знання мають сенс лише в їх нерозривній цілісності. Ми все рідше довіряємо вродженому вмінню відчувати, що для нас найкраще, і, приймаючи рішення, опираємося на інтелект, який ніколи особливо не розбирався в наших істинних потребах.
  • Ці два види очікування зовсім не схожі. Вроджені очікування безумовні доти, доки їх справно задовільняють, тоді як набуті очікування, що не відповідають вродженим, мають неприємний присмак розчарування і проявляються як сумнів, підозра, страх того, що майбутні події принесуть нові біди. Найгірший прояв цієї невідповідности – незворотне смирення з умовами життя, що суперечать людській природі.
  • Коли наступні події не відповідають характеру досвіду, що зумовив її поведінку, людина схильна впливати на події так, щоб вони стали схожими на початковий досвід, навіть якщо це не в її інтересах. Якщо вона звикла до самотности, то підсвідомо влаштує все так, щоб відчувати схожу самотність. Всі спроби з її боку чи з боку обставин зробити її більш чи менш самотньою, будуть зіштовхуватися зі спротивом людини, схильної до збереження своєї стабільности. Людина має тенденцію підтримувати навіть звичний рівень тривожности. Якщо раптом виявиться, що тривожитись немає приводу, це може викликати куди глибше й гостріше хвилювання. Для того, хто звик жити “на краю прірви”, повна захищеність і спокій стають такими ж нестерпними, як і падіння на саме дно прірви. У всіх випадках діє тенденція підтримувати те, що повинно було бути повноцінним добробутом, закладеним у дитинстві.
  • Для людини з повноцінним дитинством, а отже, такої, що живе повноцінним життям, втрата постійного партнера в будь-якому віці не є втратою “всього на світі”. Його чи її самість – це не пуста посудина, чий уміст чи мотивація залежить від иншого. Повністю зрілий дорослий буде в скорботі, можливо, на якийсь час відійде від справ і переорієнтує сили, з тим, аби пристосуватися до нових обставин.
  • Відчуття незалежности дитини і її емоційне дозрівання беруть свій початок у багатократному досвіді “ручного періоду”. Дитина може стати незалежною від матері, лише пройшовши стадію абсолютної від неї залежности. Від неї на цій стадії вимагається правильна поведінка, надання дитині досвіду “ручного періоду” (тобто носіння на руках) і забезпечення переходу на инші стадії. Але звільнитися від травми, завданої матір’ю, що не слідувала континууму, неможливо. Потреба в її увазі так і залишиться з людиною на все життя.
  • Нерівномірний розвиток дитини (в одному напрямку вона йде вперед, а в иншому – відстає й очікує можливости отримати недоотриманий досвід) веде до роздвоєння її бажань: у будь-яких своїх діях вона хоче бути центром уваги; вона ніяк не може повністю зосередитись на заданому завданні, тоді як частина її душі все ще жадає безтурботного існування на руках матері, що вирішує всі проблеми. Вона не може вповні застосувати свої зростаючі сили й навики, якщо її частина хоче бути безпомічною на руках. Будь-яке зусилля якоюсь мірою суперечить постійно присутньому, але прихованому бажанню отримувати все без жодних зусиль, як це відбувається з любленим мамою немовлям.
  • Якщо батьки, як їм здається, ведуть дитину в найкращому для неї (чи себе) напрямку розвитку, вона платить за це своєю цілісністю.
  • Поведінка дитини дуже великою мірою визначається тим, чого від неї очікують. Дорослий опікун силою волі змушує дитину підкоритися і тим самим підриває роботу механізму самозбереження. Малюк перестає впевнено почуватися в оточуючому світі і змушений несвідомо слідувати абсурдній інструкції завдати собі шкоди. Якщо дитина отямиться в лікарні і дізнається, що її збила машина, вона не надто здивується, адже нянька так часто їй повторювала, що саме цим і закінчиться.
  • Ненависть до себе, що виникає з недоотриманого в дитинстві відчуття власної правильности, є основою для незрозумілої ненависти до оточуючих.
  • Вся затія має сенс лише коли ви тримаєте дитину на руках і відчуваєте, що це правильно, а не коли хтось просто сказав, що ви зобов’язані це робити.
  • Дитина очікує, що вона з народження стане учасником життя зайнятої людини, буде в постійному фізичному контакті з нею і стане свідком ситуацій, з якими їй доведеться стикатися в дорослому житті.

Що ще цікавого

Читайте також:

Стаття 2: про те що читати під час вагітности або топ-25 книг для майбутніх мам.

Стаття 84: топ-10 книг про пологи, материнство та батьківство.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Повернутись вверх