При надії

Природне батьківство та природа дотичних речей

Стаття 28: про перший досвід слінґоносіння.

Після місяця тренувань із ведмедиком та штудіювання намотки ХНК (хрест над кишенею), я врешті спромоглася помістити малявку в слінґ. Жаба попротестувала у процесі втромбовування близько 2 секунд, і миттю вирубалась. Не знаю коли востаннє я мала такий міцний обійм і повні штанці щастя!

Ну і пішли ми гуляти, отже. Сусід питає: ‘А де чоловік?'(бо ми завжди разом гуляємо). Прибирає, – скромно опускаю очі я, – пилюка, знаєте. А що сусід із Пакистану, і звик, що жінка намотує слінґ, аби щось тими руками робити, а не чинити насилля над власним чоловіком, то йому, певно, треба буде тепер трохи часу, аби теє переварити.

І тут набігає на мене стадо бабців, і давай бідкатися, мовляв, та шо то тепер за мода така, та за Польщі такого не було, шо в неї грошей на каляску нема, не каляска, а візок, та бодай тобі з твоєю українською, вона що, задушити його там хоче! Ба ні, жартую, в Еміратах я, і ніякими бабцями тут і не пахне. А якби таке трапилося з вами, то вдягніть собі навушнички швиденько, або ‘слава Йсу’ скажіть. Зрештою слінґ і так наче собі гамівна сорочка для двох: нам затишно, і хай весь світ зачекає.
Слінґ рятує дитину від газів, а вас від істерики. Зняли, висадили, ура. Принаймні у нашому випадку. А ще зі слінґом зашибісь танцювати: партнер міцно прив’язаний, а отже, не збивається з ритму, нарешті!

Слінґ відкрив мені друге дихання: раніше був такий пробіл – що робити, коли малеча ридає, і все вже перепробували? А ось що. Це врятувало мої вечори, мої нерви, мої руки. В гайтку – і гайда гуляти, або стрибати на фітболі. Дитина миттю втихомирена і чудово спить. Разом з тим, коли одного разу малюк безпробудно просидів там 3 години, до мене підкралася совість: прив’язала ото. Я дуже чутлива до насилля, і не маю жодних гарантій, як почувається малюк: запеленані діти теж переважно лежать собі тихенько, як фараони, але ідея пеленання мене жахає. Словом, прислухатися до себе й дитяти щосили.

Після тижня щоденних вечірніх прогулянок із примотаною малечею, я наткнулась у темряві на нігерійку з малечею на спині, і непомітно для себе погналася за нею розпитувати що і як. Не встигла перепросити, що атакую їх посеред вулиці, як нігерійка вже розмотувалась, аби продемонструвати як вона це робить. І уявіть собі – вона не зробила жодного вузла! Нагнулась, вклала дитину на спину, накрилась тканиною, підтикнула під пахвами, перехрестила на грудях, розпрямилась і ще попідтикувала, і заявила ‘ану ти тепер’! Під час цієї маніпуляції семимісячна дитина ані пискнула, і навіть не думала прокидатись. Ее, ні, сказала я, у нас, в Європі всьо, як завше, складно, я тут не зможу продемонструвати, бо ледве оце замоталась. Але нашо так плотно замотано, дивувалась нігерійка, ти певна, що він там ще дихає, може туво трохи розпусти? Так я отримала свою першу слінґоконсультацію. Бо виявилось, що чувиха слінґами торгує, і, до речі, ніяк не спробувала використати ситуацію комерційно, як же я люблю африканців! Хтось уже впихнув би три слінґи, візок і парасолю. Але в аіриканців слінґи не такі, які оце в нас, а всього метри три. Я поцікавилась, чи примотує вона дитину з народження, але жінка сказала, що ні, адже на спину не можна, а спереду немає смислу, бо незручно хазяйнувати. На коцик в ноги поклала, і вже.

Коротше ще так трішки погуляю, і зберу клуб за інтересами, оп-ля!

Що ще цікавого

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Повернутись вверх