При надії

Природне батьківство та природа дотичних речей

Стаття 25: про те чому деколи мені зовсім не хочеться писати блоґ, а залізти натомість під стіл.

Так буває, за що не візьмись: збираєшся з силами, щоб почати, починаєш (це найважче), не отримуєш плодів (це нелегко), але вперто продовжуєш (молодець), і врешті зерна проростають (ура), але з ними, на жаль, і бур’яни, і раптом зникає будь-яке надхнення продовжувати. У мене з тим завжди була проблєма, тому цього разу я хотіла втекти в анонімність. От тільки це не допомогло, бо анонімна я чи ні, а все ж не бот, а отже, і мене можна поранити.
Мій улюблений режисер, кореєць Кім Кі Дук, якось настільки провалився у депресняк після того, як під час зйомок його фільму мало не загинула акторка, що перестав знімати на три роки. Забився у віддалений куточок подалі від людей і став собі поростати мохом. Аж раптом одного дня вирішив зняти кіно про те, що більше не може знімати, і назвав його Аріранґ. Аріранґ – це дуже відома корейська народна пісня, з романтичною передісторією-легендою про те, як закохані не можуть зустрітися і назбирати разом квітів, бо їх розділяє надто глибока річка. Вони співають пісню, щоб висловити свій сум. В иншій версії юнак таки намагається перепливти, але тоне, після чого, мертвий, співає сумних пісень. Не дивуйтеся, співочі мертвяки для більшости азіятів норма. Але мова не про це.
Що підкорило мене в тій історії – це що Кім Кі Дук використав справу свого життя для того, щоб подолати відсутність надхнення нею займатися, і навіть депресняк. Режисер зняв кіно про те, чому він не хоче/не може знімати кіно, і це був його спосіб подолати депресію. Скористаюся його способом і я!
Я приходжу на форуми задавати питання, котрі мене цікавлять, бачити різні точки зору, а не зациклюватися на власній, і веду цей блоґ, відповідаючи на свої ж питання і бажаючи бути корисною иншим. В моєму житті на разі є тільки малявка і це. Цей блоґ – це все соціальне життя, яке в мене є. Тобто на разі це справа мого життя, і я вчуся робити її добре. І ось, під одним з моїх постів на форумі з’являється такий коментар:

кфь

Давайте розберемося: що в ньому такого?
Підміна понять: наче я якийсь папараці у погоні за сенсаціями, наче мені ідеться про кількість, а не про якість, наче мої розумові здібності не дають мені простору варіантів про що писати, наче я ліплю матеріал, а не відповідаю на запитання, наче блоґ – це якісь глупості, і нормальна людина таким не займатиметься. Крім того я вже заковиряла з тим своїм ‘ґ’!!! Ось скільки всього людина без фантазії побачила в тому коментарі. Чому мене це так зачепило? Бо блоґ – це то найменше, що я змушую себе робити, щоб не втратити форму. Бо, не маючи дитини, я можу значно більше, але ось, у мене вона тепер є, всього 5 тижнів як. І ні, я не думаю, що це мене ущемляє в можливостях, і люблю малого карапуза, але не уявляю як тепер займатися чимось більшим, бо для того часом треба лишати дитину на когось, а відчуття відповідальности чи то пак недовіри не дасть мені цього зробити. Коротше перехідний період у мене.
Я написала тій людині, запитуючи до чого цей сарказм і чи образила я когось своїм невинним постом, але виявилося, що навіть відповіди я недостойна, тому, як Кім Кі Дук, я вирішила зробити цю людину матеріалом для блоґу.
Уявімо собі на мить, що ця людина, скажімо, слінґоконсультант, а ми коментуємо під її постом: декому лиш би слінґи мотати. Чи ж не глупі ми є? Тут одне з двох: або пробувати перепливати річку, або співати сумних пісень.

Можливо, вищезгадана персона зовсім і не мала на увазі нічого такого, і це все моя хора уява, але на цій планеті ми й маємо справу радше зі своїм сприйняттям, аніж з людьми, та й стаття не про істину та її відносність, а про те, що робити з поломаними крилами. Обіцяю не присвячувати такому статтю щоразу, як мене щось зачіпає за живе)

Користуючись нагодою, прошу пробачення у всіх, кого я будь-коли поранила, особливо сарказмом (котрий є не що инше як форма злости на себе, й потрібні роки, аби від нього відучитись), і дякую тим, хто відгукнувся про мою справу як про щось чогось таки негімна варте. Цьом.

Що ще цікавого

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Повернутись вверх