При надії

Природне батьківство та природа дотичних речей

Стаття 1: про те, чому цей блог було створено.

Ідея блоґу

Ідея цього блоґу з’явилася, коли я спробувала знайти цікаві сайти чи блоґи про вагітність та материнство українською мовою, і не змогла. Та й анґломовні якісь тупуваті, а російськомовні якось, знаєте, не до душі. А найгірше це ті, з ґуґлтранслейтом, бо змушують подумати на секунду, що ось воно, знайшла! Форуми також не для мене, бо інформацію в коментарях ніяк не структуруєш, непотрібну інформацію відсіювати важче, а коментарі повторюються. Було б так гарно мати що почитати до ранкової чи післяобідньої кави, щось від людини з такими ж проблемами та переживаннями, щось насичене корисною інформацією та цікавими історіями, де все зібрано в одному місці, і не доводиться ґвалтувати ґуґл зі щонайменшим запитанням. Гадаю, у всіх майбутніх мам виникають певною мірою ті ж самі питання. І було б гарно зустріти ще якихось недурних та нетрадиційних майбутніх чи молодих мам для обміну інформацією. А коли чогось хочеться, а його нема, правило номер один – створи його сам.

Моя історія

Я розпочинаю цей блоґ, будучи на 5 місяці або 22 тижні вагітности, і планую продовжувати його й після народження дитини. Місяць тому я звільнилась, аби мати можливість гарно харчуватися, висипатися, займатися спортом, словом, дбати про себе для дитини, уникаючи запитань типу «ти шо, вагітна?» по 20 разів на день. Тому моя соціальна користь зменшилась майже до нуля, і блоґ надасть мені деяке психологічне заспокоєння)

Вагітність застала мене зненацька, тому я до неї не була готова і нічого про неї не знала. Дітей я ніколи не планувала, а коли думала про це теоретично, ставало дуже страшно. Адже діти – це величезна відповідальність, і кому хочеться почути від тієї дитини заповітне «я не просила мене народжувати» чи «а мене хтось спитав?» Тим не менше я завагітніла «по-божественному», не зважаючи на гормональний дисбаланс та протизаплідні таблетки, яким я його власне лікувала за порадою лікарів.

Вузьколобість лікарів

До гінеколога я звернулася із зовсім иншим питанням, аж тут ультразвук показав семитижневу вагітність. Зрозуміло, що для людини, яка цього не планувала, це шок, проте лікарка не звернула уваги на мої розширені від страху і нерозуміння зіниці і защебетала, що дитинці нічого не загрожує, а я щаслива мама. Моєю першою інтенцією було розквасити їй лице. Кожен лікар повинен бути психологом і уважно спостерігати за емоційним станом пацієнта: може, мене зґвалтували, хтозна? В державі, де аборт – легальна річ, можна б мислити трохи ширше (щоправда у Верховній Раді від липня’17 валяється законопроект №6239, котрому страшенно кортить відібрати у жіноцтва таке право, але про це иншим разом). Я не з тих, хто вважає, що всяка жінка повинна народити, і це її вище призначення, жінка – це трішки більше, аніж собі інкубатор. Лікарка примудрилася цілковито пропустити мій стрес повз очі, та ще й пішла собі кудись хвилин на 10, навіть не запропонувавши склянки води чи там валеріанки. Повернувшись, вона продовжила щебетати про вагітність, тож довелось її перервати, нагадавши, що я звернулася сюди з иншою проблємою, і чи не могли б ми спуститися з раю материнства і повернутись на мить до неї. Проте лікарка заявила, що тепер, коли я вагітна, ніщо не має значення і нічого лікувати не можна, і врешті таки поцікавилась, чи можливо таке, що я не дуже рада бути вагітною. Я пояснила їй, що не вважаю, що люди повинні розмножуватись, і покинула кабінет найсамотніша в світі. Потім думала, може, передзвонити й вибачитись, адже вона там, певно, отримала професійний шок, але ж і я отримала особистий шок, так що ми квити. Мені треба розвиватися особисто, а їй – професійно.

Аборт

Аборт для мене не вихід. Якщо зачаття стається, не зважаючи на контрацептиви, фізіологічні проблєми тощо, і дитинка всередині розвивається нормально, то може їй дуже кортить побачити світ, може треба просто прийняти зміни в житті і дещо те життя переглянути. Крім того, зважаючи на серйозність сприйняття мною подібних речей, чи не є ця вагітність шаленим шансом для розвитку, навчання та росту?

Місія: народжувати.

Що ще цікавого

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Повернутись вверх