Як виїхати в Емірати та для чого вертатися в Україну

історія мандри особисті хроніки рефлексії

Мене часто питають про те, як я поїхала в Емірати і чому, а тепер, коли тиждень тому я повернулась, виникло ще більше запитань, тому я вирішила написати про це окремо.

Я поїхала з України в жовтні 2014, відчувши, що инакше можу луснути від депресії. Хто мав зі мною справу, знає, який я бадьорий огірочок, але коли моя бадьорість не справляє на оточуючих жодного враження – так глибоко вони в своїх бідах – я здуваюсь і падаю на дно теж. Тому єдиним виходом для мене було поїхати. Я вибрала Дубай, бо виїхати туди дуже легко: знайди роботу онлайн і – в багатьох випадках – отримай квиток, житло та їжу у подарунок. Я вперше поїхала сама закордон, без грошей і зеленого поняття куди їду, і було дуже страшно, особливо зважаючи на те, що це мусульманська країна, а я ще та свободолюбка. Я очікувала побачити країну, загорнуту в паранджу, однак мене зустріли космополітизм та еклектика.

Одяг та безпека

Власне кажучи, під цими чорними штуковинами, що звуться абайями, часто ховається приблизно те ж, особливо це впізнається за взуттям із дикими підборами та виразною косметикою. Для глибшого розуміння – в ісламі такі речі не вітаються. Для ще глибшого – цей одяг надзвичайно зручний для приховування проституції. І для зовсім глибокого: останню таки не надто вміло приховують. Отож, на перший погляд маємо національне розмаїття та еклектичну гармонію, адже всі мирно співіснують, на другий погляд є офіційна та неофіційна версія того, що відбувається, приміром, якщо ви жінка і забронювали номер у готелі, до вас не пустять чоловіка, і про це говорять, але якщо ви жінка, що йде в номер до чоловіка, все ок ?, і про це не говорять. Йдучи в офіційні установи, ви повинні вбратися закритіше, в решті – залежить, наскільки вам подобається притягувати погляди: в цій країні багато заробітчан з різних культур, деякі – досить голодні на жінку.

Як би там не було, жінка в Еміратах почувається захищено. Власне в плані безпеки все супер: можна вільно забувати посеред дороги паспорти й кредитні картки, скаржитись на приставання начальника тощо; камери і штрафи – запорука доброї звички не робити каку, чого усім і бажаю.

Плюси і мінуси

Чуючи слово “Дубай”, народ зазвичай уявляє собі таке ⬇️

і, звісно, таке ⬇️

.і одразу починає гарячково заздрити. По факту висотки виглядають на фотках куди краще, ніж в реальності, а плюси й мінуси розглянемо нижче.

Отже, з плюсів маємо:

З мінусів:

Типового представника молодого покоління я описала б як добрий, товариський, ледачий, неамбітний чувак у стилі r&b у чорному кардиґані та подертих джинсах. Миленько, але не моє горнятко чаю, як кажуть анґлійці.

Діти в Еміратах

Я вдячна долі за можливість народжувати в Еміратах. Це чиста нова окрема палата з ліжком-трансформером, підтримка природних пологів та грудного вигодовування, а ще 2 дні смачної їжі, про яку не думаєш, та персоналу, що тихенько стукає, щоб увійти. Я досі згадую про ці 2 дні, як про курорт, адже за 2,5 роки я майже не розлучилася зі своїм Прибульцем, і без власного простору буває сутужно. Я чула безліч трагічних історій про пологи в Україні, мені це дуже болить і хочу зробити про це кіно; сподіваюсь, одного дня ми виборемо собі право розслабитись, довіритись і відпочити.

Щодо того, як тут живеться діткам, ну, по-всякому. Моє око зачепилось за дітей, що їдять щонайпаскудніші фастуфуди, дітей, чиї няні сидять в телефонах, доки ті добиваються моєї ? уваги, дітей, що обмежені у свіжому повітрі та природному середовищі. Ну, класні майданчики, багато де є кімнати матері та дитини, а в іграшкових крамницях дітям можна вільно бавитись (у нас то була регулярна розвага). Але й для дитини я бачу більше можливостей у Львові.

Культурний шок

Протягом 6 років я щороку приїжджала в Україну. Першого літа я розривалась на частини, дивлячись на кількість волоцюг, прохачів, нещасних старих тощо. В Дубаї їх нема. Старші люди, якщо вже вони є, то переважно огірочки, що саме вчаться пірнати з аквалангом; в Україні жінка в 30 може виглядати шістдесятилітньою. Це, звісно, в жодному разі не докір тій жінці, а просто прикрий факт. Ще в аеропорту порахувала людей в кімнаті для куріння: 3 чоловіка, 8 жінок. Сахалась від п’яних, здригалась від мату, роздавала чайові та милостиню. Почувалась так, наче можу не думати про гроші, хоч це було не зовсім так. А за кілька років і взовсім не так, бо українські ціни виросли в рази.

Щороку, щоприїзду то завжди була гримуча суміш болю і радости. По приїзду чуття такі загострені до дрібниць, що все врізається в тебе, наче одразу по пологах. Минулого року мене аж скрутило від кількости російської в рідному Львові, повилізав, як гриби після дощу, всілякий кримінал. 

Цього року я щойно приїхала, і все таке ще свіже: дівчинка каже песику “ти поганий”, хлопець підбирає з узбіччя недопалок і прикурює, старенька стоїть біля прилавка, а їй грубо закидають “надивилися, то станьте в чергу!”, люди так і не навчилися натискати на кнопку, щоб змінити світло на зелене (хоч воно там уже роки), побитий асфальт, маски під носом, незручність за власну усмішку, низка непроханих порад та рук допомоги (спитали навіть, чи то нормально, що моїй дитині лізе в очі волосся ?), газонокосарка з 9 до 10 вечора, лайка і п’яні співи під вікнами серед ночі, тупість, хамство, ледачість, перекидання відповідальности, відсутність здорових меж, oh my dear Ukraine.

Але ось, тут посадили нове дерево, і щороку я бачу як виростають об’єми існуючих дерев, а тут перекопали й насадили квітів, щоб рагулі не зрізали собі шлях (бо є надія, що навіть рагуль не посміє топтати квітів), а тут полагодили сходи, відкрили новий гарний заклад, закрили той старий з тарганами, на який я не встигла поскаржитись минулого року, а повітря, яким можна дихати, а прохолодний вітерець! Щирість, гумор, привітність, готовність допомогти, а головне таки іскра і торнадо ідей, оh my dear Ukraine!

Що такого є у Львові, чого нема в Дубаї, і навпаки

Дубай добрий у якості транзитної точки: трохи заробити, відчути як це – не думати про кусок хліба, скуштувати життя в безпечному і чистому середовищі, додати пунктів у резюме, здобути нових навиків, підівчити мову, спостерегти відмінності культур та наловчитись із ними співпрацювати. Якщо маєш гроші, можеш робити тут бізнес, не маєш – краще в Україні. Можна ще потрапити на якусь велику і добре організовану подію (для мене за всю історію такою став лиш один Гелоувін – я не фанат, але в Еміратах святкують все, що можна продати). Можна подивитись на все найдовше, найвище, найглибше, найбільше, найширше тощо у світі, – так виходить із ситуації країна, чию історію можна розповісти за 5 хвилин.

З українською історією так не вийде, відповідно генетично і культурно запити та потенціал у мене більші, – Емірати не можуть задовільнити моїх потреб.

Завдяки тому, що для багатьох це транзитна точка, ти навряд чи можеш мати там улюблені заклади, улюблених працівників (лікарів, офіціантів, продавців тощо), це постійна ротація – нині є, завтра нема. Натомість Львів досить стабільний і постійно примножує нове. Львів має найбільшу кількість кафе на голову у світі. І в тих кафе може статися все! ?

Разом з тим у Львові вічно щось поламане чи неіснуюче, читай – можливості. Так, ти не можеш полагодити все, і часто відчуваєш роздратування і втому. Але тоді тобі завжди є куди піти розвіятись, твоїм легеням завжди стає повітря, твоїм ногам завжди є, де ходити, твій шлунок завжди може знайти свій комфорт, а головне – ти завжди можеш поговорити з кимось своєю мовою.

Читайте також:

Історія моїх пологів в Еміратах

Арабські немовлята

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

читайте нові статті першими

Loading