Про те, як я прийшла до цієї ідеї, розповідалося тут. Те, що нижче, ґрунтується на самій книзі Baby Led Weaning (Gill Rapley and Tracey Murkett), з якої все й почалось офіційно. Як зазначають автори, сам метод існує споконвіку, просто раніше йому не давали назви і не обговорювали відкрито. Саму книгу читати не раджу, вона відверто розтягнута, повторювана і нудна. Все те саме можна було б помістити концентратом на кількох сторінках. Хіба що хочете повправляти англійську, – рівень десь нижче середнього-середній.
Пам’ятаю, як моя мама образилась, коли я захотіла на її пост иншу жінку. А секрет всього лиш у тому, що та жінка не змушувала мене їсти. ? В попередніх традиціях виховання товста дитина була ознакою процвітання і здоров’я. Слава богу, сьогодні нам добре відомо, що це маячня, проте до сих пір мамам дуже важко стримувати себе в приступі любови, котра шепоче з лівого плеча нагодувати дитину ?. Так, щоб за вухами лящало. Чим більше їжі, тим більше любови, тим успішніша мама. ? На ділі напхана їжею дитина анітрохи не здоровіша, не щасливіша, і вже напевне не уміліша, аніж дитина, над якою не чинили насильства.
“Знати коли припинити їсти це ключовий фактор уникнення ожиріння та підтримки правильної ваги для вашого розміру, якого віку ви б не були, тож зупитись, коли досить, звучить як здоровий глузд. Але багато дітей – і дорослих – не здатні цього зробити.”
Не в змозі ефективно опиратися нашій ‘любові’, дитина вчиться не їсти, а переїдати, поглинаючи їжу зашвидко та в надмірних кількостях. Саме так їм сьогодні я: щоб нічого не залишалося на тарілці, хронічно переїдаючи, не в змозі приготувати адекватну кількість їжі.
На перетині 19/20 сторіч діти починали їсти ‘доросле’ в 8-9 місяців. До 60-их цей вік понизився до 2-3х місяців. Це пов’язано з рекомендаціями, що надавалися жінкам щодо годування грудьми (годувати за графіком – нема молока – суміш). Звідси ‘ростуть ноги’ і каш: в 2-3 місяці дитина очевидно була нездатна справитися з чимось, крім каші. До 90-их вік перемістився до 4-ох місяців, і на сьогодні нам відомо, що раніше 6ти місяців дитячий організм ніяк не готовий до їжі, байдуже, в вигляді каші чи шматочками. І я не здивуюся, якщо зовсім скоро цей вік зросте назад до 8-9 місяців, а то й визначатиметься індивідуально, що має сенс, адже всі діти різні, а виведені зі статистик норми часто починають сприйматися як кінцева ціль ?.
З самого народження в дитині закладено інстинкт добратися до грудей і прикластися самотужки, і в подальшому вона теж їсть сама, ми лише даємо їй таку можливість, оголюємо груди, прикладаємо, далі дитина виконує всю нелегку роботу самотужки. Чому ж на якомусь етапі ми вирішуємо, що час відібрати в малюка самостійність і почати втромбовувати їжу ложкою?
Уявіть собі, що ви немовля. Що вам більше до смаку: вільно досліджувати світ чи бути атакованим кашею сумнівних кольору, запаху та консистенції, незалежно від ваших потреб і побажань? ?
Там, де дитина вчиться, уже навчені батьки вбачають небезпеку і надміру переживають без потреби, адже є доросла ‘норма’, і дитина в неї не вписується. Поперхнувшись, дитина може навіть виблювати, але продовжувати їсти так, ніби нічого не трапилось. Це навчальний процес. Якщо на вашому лиці не відобразиться жах ?, дитина сприйматиме нормальне як нормальне.
Чому саме ‘пальчикова’ їжа
У віці 6-9 місяців, коли малюк готовий і йому починають презентувати їжу, він може брати предмети лише всією долонею. Тому аби зробити їжу доступною, її зручно порубати на довші шматки (так щоб покривало відстань в долоні та ще виступало назовні, щоб власне їсти) шириною, яка б поміщалась у долонці (незашироко, незавузько). Також не рекомендується пропонувати надто м’яку їжу, адже малюк може просто розчавити її, не донісши до рота.
Трапеза повинна відбуватися в спокійній розважливій атмосфері, без створення для дитини стресової ситуації зайвим сміхом чи ажіотажем. Не варто переживати чи достатньо дитина їсть. Даючи дитині право вибору, ми даємо їй можливість заявити про свої потреби, наприклад, діти часто беруться їсти перш за все те, в чому мають найбільшу потребу, а дещо залишається неторканим взагалі. Деколи можуть не хотіти їсти декілька днів, а тоді напхатися, як востаннє в житті. Наше тіло, дитяче чи доросле, часто знає більше, аніж свідомість. Дитина повідомляє, коли готова завершити трапезу, наприклад, починає викидати їжу за межі стільця для годування. Дитина повідомляє про все, слухайте її, слухайте себе, а не свої страхи, спостерігайте, зберігайте спокій, пропонуйте, вірте.
З самопригодовуванням дитина вчиться:
- контролювати апетит, з’їдати достатню кількість їжі, не забагато й не замало
- їсти з природною швидкістю, не поспішаючи
- розпізнавати смаки, кольори, текстури
- не давитись
- контролювати себе і бути самостійною
- довіряти інстинктам
- вибирати
- координувати рухи та бути спритною
- соціалізовуватись (їсти разом, їсти те саме ♥️)
- отримувати задоволення від їжі та мати інтерес до нових страв.
Смачного нам і малим дослідникам!
