Окремої статті про третій місяць не вийшло, бо третього місяця все пішло в тартарари. Прибулець цілковито поміняв тактику, і всі сигнали, які я вчилася розпізнавати два місяці, змінились, усі інструменти перестали працювати, і я опинилася перед розбитим коритом. Такий собі перехід із четвертого триместру в доросле життя.
Четвертого місяця ситуація стабілізувалася, під час висаджування Прибулець виявив власну ногу, й відтоді рідко коли з нею розлучався. Нога стала другом і наставником, підтримкою у горі й радощах, надхненням і трейдмаркою. Та що там нога, усі кінцівки стали друзями й частими відвідувачами прибульчого ротика. Останньою була розпізнана й офіційно визнана права нога, але й для неї знайшлося місце в прибульчому серці та роті. Четвертого місяця прибульчий рот безнадійно напханий кінцівками. Навіть циці уже недостатньо: не встигнеш відвернутися, як до неї вже намагається приєднатися пальчик.
Четвертого місяця Прибулець знову прибув, цього разу на землю, де мав би народитися. Прибулець став громадянином держави ще до того як переступив її поріг, і отримав паспорт і перші штампи в ньому
заледве вимовляючи ‘аґу’. А ще він уперше потрапив на рок-концерт і був годований в античному амфітеатрі. І тричі літав. І спав у чотирьох нових місцях, не рахуючи снів у аеропортах. Я переживала, що все це може бути завеликою кількістю стресу, але Прибулець виглядав бадьоріше й зацікавленіше, аніж будь-коли. На концерті багато всміхався, в аеропортах завбачливо вирубувався, аби не страждати від рутин.
Кілька слів про концерт. Плануючи, я врахувала виключно фактор звуку (ми придбали захисні навушники), але на концертах є ще фактор натовпу, світла, куріння, щоб нагодувати, треба скинути навушники, а для цього, отже, треба знайти тихіше місце. Все одно я щаслива, що ми мали цей досвід, і не схоже, що Прибулець якось постраждав. І я замислилась: часта зміна обстановки – травми, а чи замальовка стилю життя та формування широти свідомости? І що є життя як не мікротравми? Чи не занадто ми захищаємо своїх дітей від самого життя?

Єдиний коментар, який я почула про дитину в слінґу в Еміратах, було ‘ой, як ви професійно мотаєте, класно мати вільні руки’. В Еміратах, повних радше туристами, аніж місцевими, повертаються вслід переважно з таким ‘ой дивись, як кльово’. У Львові частіше повертаються вслід, крутячи пальцем біля скроні, що дивно, зважаючи на зростаючу популярність слінґів. Часом здається, що у Львові осуд – то стиль життя, і мене це, на жаль, безперервно засмучує. Рідна бабуся сказала мені ‘шо ж ти так дитину мучиш’. Коментар про перетиснуті ніжки чую вже так часто як добридень. Можливо, галицьке виховне ‘дивись у свою тарілку’ має зворотній ефект?

Переїзд з Еміратів урегулював Прибульцеви сон. Можна б спихнути на різницю в часі, але це всього година, а Прибулець тепер засинає на 2-3 години раніше.

Останнього дня четвертого місяця Прибулець вирішив злитися з природою. Про надзвичайні прибульчі пригоди в українському селі читайте в наступних статтях.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

читайте нові статті першими

Loading