Другий місяць життя, саморозвиток та рефлекси

виховання материнство особисті хроніки перші дні життя фізіологія
Якщо довго чи глибоко вдивлятися в дитину, проступають сльози. Але вони висихають із першим же сигналом небезпеки із дитячих штанят. Дитина швидко вчить балансу між небесним та земним.

 

Саморозвиток

Недавно вичитала, що деякі матусі вважають, що зупиняються в розвитку, стаючи матерями. Нє, ну ті, що так вважають, певно й зупиняються, а я пізнала цілковито новий світ вагітности, а тепер ось ще пізнаю бонусні світи материнства та Прибульця. Куписько нової інформації, нових починань, умінь, знайомств, пригод. Навіть якби я не цікавилась нічим, окрім дитини, назвати це зупинкою доволі непросто.
 
Дитина як ніхто і ніщо вчить бути тут і зараз. Якщо ви думатиме про те, що треба поїсти, в мить, коли дитині треба повибачтесрати, ви просто зійдете з розуму. Все по черзі, і розсіюючись на все й одразу, ви навіть не зможете розібратися на що саме зараз черга. Бо диктує дитина. Ні, не завжди, лише поки не встане на ноги перших кілька місяців. Роль диктатора вам ще й набриднути встигне. Дитина також вчить to chill, бо, знов таки, можна зійти з розуму, перебуваючи у постійній напрузі: чо він плаче? він наївся? покакав? чому не сходить висипка? я погана мама? тощо. Дитина – ваш особистий будда. І вам торба)
Моє перше правило, виведене з мамобуття – не напрягатись. І, я там була, а отже, знаю, як це може бути непросто, але по-справжньому добре – вчитися якраз у таких ось інтенсивних умовах.
 
На сьомому тижні я вперше слухаю музику, після пологів ще довго був перегруз, я не сприймала інформації на инші теми і просила вимкнути будь-які сторонні звуки. Дерзаю виходити на прогулянку зі слінґом та навушниками, – не відчути дитину неможливо. Другий місяць узагалі видався присвяченим слінґоносінню. Мої ноги й далі болять (про скільки речей нас ніхто не попереджає заздалегідь!), але рукам стало легше. І вкладатися спати стало легше: вимотала акуратненько та так з дитинкою на собі й вклалась. Якщо перший місяць був відходняком і притиранням, то другий – спостереженням і навчанням. Дивовижно наскільки краще я тепер розумію малюка! Особливо після тижня, проведеного вдвох.
Якщо з Прибульцем провалятися в ліжку весь день, він добрішає, і навіть відпускає мене поїсти чи в душ. Що за милосердна дитина!
 
Милосердна дитина безсоромно спить на мені, і за два місяці мені рідко коли перепала нагода поспати йнакше, аніж напів сидячи, але так треба, і все так не буде, як то кажуть. Найважливіше – то не дати йому плакати і загалом подбати про те, щоб він був якомога

щасливішим.

 

Рефлекси

Неймовірно цікаво спостерігати, як проявляється щось нове! Наприклад, хапальний рефлекс з’явився у Прибульця на третьому тижні, а гусяча шкіра – на сьомому. Гусяча шкіра так мене вразила, що стало цікаво, про що ще я не замислююсь, чого не зауважую, і що я вже, можливо, пропустила.
Оральні рефлекси. Хоботкового рефлексу я ніколи не зауважила, а цими днями він має уже й пропасти. Він виникає, коли легенько торкнутися до губ маляти, – губки випинаються в трубочку. Долонно-ротовий рефлекс виникає, коли одночасно натиснути великими пальцями на долоньки маляти, – обережно, ротик відкривається! А якщо зачепити куточок ротика, дитинка поверне голову в бік подразника, – це хавки пошуковий рефлекс.
Хапальні рефлекси – то ще веселіше. Рефлекс Янішевського і Робінсона – то коли маля так міцно хапається за ваші пальці, що його можна підняти за них вгору. Рефлекс Бабінського: легке погладжування країв підошов викликає пальци вєєром розчепірення пальців, ступні при цьому згортаються всередину. Цей рефлекс проявляється аж до 2х років. У Прибульця пальці і так постійно розчепірені, навіть спить так, мала росомаха.
Рефлекс Моро яскраво виражається до 3-4х місяців: дитина різко розкидає руки і ноги в сторони, реагуючи на різкий звук або рух. Видовище ще те. Рефлекс Керніґа: якщо спробувати силою розігнути дитині ногу, вам це не вдасться.

Ще кілька кумедних: рефлекс «автоматичної» ходи (спроби крокувати при піднятті й нахиленні корпуса вперед); рефлекс опори (спроба малюка встати на ноги, коли його ставлять на рівну поверхню); рефлекс Бауера (можна спостерігати, поклавши малюка на живіт та приклавши долоні до його підошов: він починає повзти, відштовхуючись); рефлекс Ґаланта (якщо провести пальцем по всій довжині хребта, дитина вигне спину, розгинаючи при цьому ногу з боку подразника).

 
Більшість із цих рефлексів – рудиментарні, на згадку про предків; наприклад, “гусяча шкіра” була потрібна нам, коли наша шерсть була дещо помітніша: при холоді шерсть настовбурчувалась, і це допомагало зберегти тепло, а в час небезпеки – мало відлякувати ворогів.
 
А ще у Прибульця нарешті сфокусувалися очі. Тепер він дивиться так, наче прибулець то я. Зрештою на його планеті так і є.
 

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

читайте нові статті першими

Loading